Барвінкове: козацьке місто на Сухому Торці — історія, пам’ятки, як дістатися

Барвінкове (рос. Барвенково) — місто Ізюмського району Харківської області на березі річки Сухий Торець, що належить до басейну Дону. Тут збереглися сліди козацької доби, а неподалік — земляна фортеця Української лінії XVIII століття. Розповідаємо про історію Барвінкового, його відомих земляків, пам’ятки і про те, в якому стані місто після 2022 року.

Барвінкове коротко

• Де це. Південний схід Харківщини, річка Сухий Торець; від Харкова — близько 140 км автошляхами через Ізюм.
• Громада і район. Центр Барвінківської міської громади. Барвінківський район, утворений 1923 року, ліквідували під час реформи 2020-го — тепер місто входить до Ізюмського району.
• Населення. Громада — 20 087 осіб (2020), площа — 1367,7 км². Улітку 2022 року в самому місті лишалося близько 1500 людей.
• Чим відоме. Козацьким минулим, Барвінково-Лозівською операцією 1942 року, Успенською церквою і залізничним вузлом.
• Що подивитися. Успенська церква, храм Святого Йосипа Обручника, меморіал «Скорботна Мати» на Чумацькій горі, руїни Тамбовської фортеці в Мар’ївці.
• Стан. Місто не було в окупації, але сім місяців перебувало під щоденними обстрілами; за оцінками журналістів, зруйновано близько двох третин забудови.

Історія Барвінкового: козацьке минуле

Барвінкове вперше згадують у середині XVIII століття. Назву місто дістало на честь отамана Барвінка, козаки якого й заснували тут поселення. На Чумацькій горі козаки поставили дерев’яну фортецю з потаємними виходами до води. Зі стін вони вели дозор, щоб вчасно зреагувати на татарські напади.

Навколо фортеці стояли козацькі зимівники. Укріплення постійно добудовували. Мешканці слободи займалися здебільшого ремеслами, чумацьким промислом, хліборобством і скотарством. Вони жваво торгували: продавали пшеницю та льон жителям Азовського узбережжя, а звідти привозили рибу й сіль.

Поселення розросталося і наприкінці XVIII століття мало вже дванадцять вулиць. Після ліквідації Запорозької Січі Барвінкове увійшло до складу Азовської губернії, згодом стало частиною Харківської. За наказом Катерини II козацькі землі поступово перейшли до рук поміщиків.

Наприкінці XIX століття в Барвінковому з’явилися промислові й торгові підприємства, а 1896 року запрацювала залізниця й постала перша станція. На початку XX століття тут збудували завод сільськогосподарських машин «Луч». Розвивалася й освіта: зводили школи, а 1909-го відкрили комерційне училище для дітей заможних містян.

До складу УСРР Барвінкове увійшло 1922 року, а статус міста отримало 1938-го. У жовтні 1941 року місто окупували німці. У січні 1942-го Барвінкове вдалося звільнити під час Барвінково-Лозівської наступальної операції, але вже в травні вермахт повернувся. Остаточно місто звільнили 2 лютого 1943 року.

1962 року, коли районну мережу укрупнювали, Барвінкове опинилося у складі Ізюмського району. У 1960-ті тут жило близько 15 000 людей: працювали лікарні, п’ять шкіл, вісім дитячих садків, ПТУ, шість клубів, кінотеатри, близько десяти бібліотек, театр і планетарій.

Читайте також: Куп’янськ — місто, про яке співають репери

Відомі земляки: тут минуло дитинство секунданта Пушкіна

Барвінківська земля дала чимало людей, відомих далеко за межами Харківщини.

Місцеві краєзнавці пов’язують із Барвінковим дитячі роки Костянтина Данзаса — офіцера, ліцейного товариша Олександра Пушкіна і його секунданта на фатальній дуелі. Після смерті поета Данзаса судили за участь у дуелі, позбавили чинів і дворянського титулу та посадили під арешт на два місяці. Варто чесно зазначити: у стандартних біографічних довідках про Данзаса барвінківський епізод не фіксується, тож це радше місцевий переказ, ніж підтверджений факт.

А от кого Барвінкове дало напевно, то це заслуженого діяча науки, ветеринара Івана Магду. 1949 року тут народився антрополог і етнолог Сергій Сегеда, 1953-го — журналіст і письменник Віктор Тимченко. З медійних облич варто назвати Нелю Шовколяс — телеведучу, яка стала популярною завдяки програмі «Сніданок з 1+1».

Що подивитися в Барвінковому

Найцікавіша фортифікаційна пам’ятка — руїни Тамбовської фортеці. Це одне з укріплень Української лінії, зведене 1731 року за наказом генерала Йоганна-Бернгарда Вейсбаха. Спочатку її називали Бузовою, а 1738-го перейменували на честь Тамбовського полку, що стояв на цій ділянці лінії. Фортеця земляна, прямокутна, з чотирма бастіонами: площа — 1,4 га, ширина основи валу — 20 м, гребеня — 2 м, у центрі видно сліди від колодязя. Валом і ровом вона сполучалася з Петрівською та Слобідською фортецями. Важливе уточнення для тих, хто планує маршрут: фортеця стоїть не в самому місті, а в селі Мар’ївка Барвінківської громади.

У самому Барвінковому є меморіал полеглим у боях 1941–1943 років — «Скорботна Мати» на Чумацькій горі, споруджений 1969 року над братською могилою.

Головна культова споруда міста — Успенська церква, закладена ще 1876 року. Храм звели в пізньовізантійському стилі й присвятили подвигам Барвінківського полку під час звільнення Болгарії від османів. Цікава деталь: імператор пожертвував церкві срібну дароносицю і великий іконостас, який писали художники московського храму Христа Спасителя. Після більшовицького перевороту розкішне оздоблення знищили, постраждав храм і в Другу світову — відновити його майже в первісному вигляді вдалося лише 1992 року.

Ще одна стара барвінківська церква — храм Святого Йосипа Обручника, збудований 1817 року коштом поміщика Федора Куколь-Яснопольського; великі пожертви робили й поміщики Безпальчеві. Храм звели в стилі класицизму. За радянських часів церква не працювала і відчинила двері для парафіян лише 1995 року.

Читайте також: Вовчанськ — місто, де колись водилися вовки

Барвінкове після 2022 року

Барвінкове не було окуповане, але це не вберегло його від руйнувань. Місто опинилося поруч із боями за сусідній Ізюм і сім місяців було під щоденними обстрілами, зокрема касетними боєприпасами. За оцінками журналістів «Суспільного», зруйновано близько двох третин забудови, пошкоджено понад 1500 приватних будинків і адміністративних будівель.

Улітку 2022 року в місті лишалося приблизно 1500 людей, у громаді — близько 8500 із довоєнних 20 тисяч. Барвінкове тоді працювало як гуманітарний і логістичний вузол: звідси забезпечували військових і цивільних на лінії фронту. Місто живе, поступово ремонтує житло і критичну інфраструктуру, але туристичною поїздкою це поки що не назвеш.

Як дістатися з Харкова

• Автомобілем. Приблизно 140 км трасою на Ізюм і далі на південний захід — орієнтовно дві з половиною години в дорозі.
• Залізницею. Барвінкове стоїть на лінії Лозова–Слов’янськ; станція діє з 1896 року, але рух приміських і пасажирських поїздів у прифронтових районах змінюється — розклад треба звіряти з «Укрзалізницею» напередодні.
• Автобусом. Рейси з Харкова йдуть через Ізюм або Лозову; наявність маршрутів залежить від безпекової ситуації.

Перед поїздкою обов’язково перевірте офіційні безпекові рекомендації: Ізюмський район залишається прифронтовим, а на деокупованих і обстріляних територіях зберігається загроза вибухонебезпечних предметів.

Інші місця Харківщини

• Лозова — друге за величиною місто області
• Валки — місто ремесел і сливянки
• Кочеток зі святим джерелом на Чугуївщині
• Тернова над річкою Уди
• Пісочин — найбільше передмістя Харкова

Оновлено: липень 2026. Що змінилося: уточнено адміністративний статус (Барвінківський район ліквідовано 2020 року, місто входить до Ізюмського), виправлено місцезнаходження Тамбовської фортеці, додано блоки «Коротко», «Як дістатися» і розділ про стан міста після 2022 року.

Наталя Печник