Лозова: друге місто Харківщини — історія, залізниця, як дістатися

Лозова (рос. Лозовая) — друге за населенням місто Харківщини після Харкова і одна з найбільших залізничних станцій України. Місто порівняно молоде: воно веде свою історію з 1869 року, коли будували Курсько-Харківсько-Азовську залізницю. Розповідаємо, звідки взялася назва, як Лозова стала вузлом і що з нею сталося після 2022 року.

Коротко про Лозову

• Де це: південь Харківської області, близько 148 км від Харкова.
• Громада і район: адміністративний центр Лозівського району і Лозівської міської територіальної громади. Категорію «місто обласного значення» скасовано разом із реформою 2020 року.
• Населення: за різними оцінками від 55 до 70 тисяч осіб у самому місті (перепису в Україні не було з 2001 року); уся громада — близько 109 тисяч.
• Чим відома: найбільшим залізничним вузлом півдня області та Лозівським ковальсько-механічним заводом.
• Що подивитися: вокзал, парк Перемоги, дендропарк у районі Домаха, промислова спадщина ЛКМЗ.
• Як дістатися: поїздом із Харкова — близько 2–3 годин; автомобілем — близько 150 км на південь.

Чому Лозова — Лозова

У XIX столітті поряд із селом Катеринівка, у районі витоків річки, існувало село Лозова. Сьогодні воно частково зникло, а решта стала продовженням Катеринівки.

Є дві основні версії походження назви: за першою, тут була річка Лозова, за другою — на берегах річки росло багато лози. Звідси й назва.

Уже 23 грудня 1869 року через Лозову пройшов перший поїзд. Завдяки будівництву залізничної магістралі регіон почав розвиватися: хлібні райони з’єдналися з морськими портами.

1873 року почалося будівництво залізниці від Лозової до Севастополя — за два роки її здали в експлуатацію.

У цей період місто ділилося на дві частини: Заруднівську та Авілівську. У першій жили купці й торговці, будинки тут були камʼяними, до послуг заможних мешканців — кінотеатр, купецький клуб і сад. На Авілівській частині жили залізничники-стрілочники, кондуктори та інший робочий люд: люди мешкали в дерев’яних мазанках, а крамниць і тротуарів не було зовсім.

1902 року збудували залізничну лінію Лозова — Полтава, яка звʼязала Донбас із західними районами країни.

Із 1910 року почалося пожвавлення виробництва в основних галузях промисловості. Зросло видобування камʼяного вугілля в Донбасі й залізної руди в Кривому Розі. Збільшилася кількість перевезень через станцію Лозова, розширився залізничний вузол, зросла чисельність населення.

Революція, УНР і залізничний вузол

Після Лютневої революції на вокзалі в Лозовій раз у раз виникали стихійні мітинги, організаторами яких були більшовики.

У грудні 1917 року загони під командуванням Єгорова й Руднєва почали наступати на Лозову. На підході до станції вони натрапили на опір Лозівського гайдамацького куреня та Павлоградського вільного козацтва. Захисників станції розбили лише через три дні після початку наступу. За місцевими історичними даними, останній бій воїнів УНР відбувся 17 грудня 1917 року на місці нинішнього парку Перемоги (незалежним джерелом цю деталь підтвердити не вдалося).

У квітні 1918 року війська генерала Всеволода Петрова звільнили Лозову. У січні 1919-го місто захопили червоні війська Павла Дибенка, а згодом тут установили радянську владу.

Залізничники почали відбудовувати транспорт, зруйнований у роки громадянської війни. У період індустріалізації станція Лозова стає дедалі важливішою. Володимир Ленін у праці «Розвиток капіталізму в Росії», описуючи зростання робітничих ринків на півдні України, називає станцію Лозова одним із пунктів дешевої робочої сили. Зростання видобутку вугілля в Донбасі й розвиток промисловості в Катеринославі та Харкові позначилися на перевезенні вантажів через Лозівський вузол — станція значно розширилася. 1891 року тут навіть звели цегляний вокзал.

За роки першої п’ятирічки Лозова стала великим залізничним вузлом. Перевезення вантажів зросли в кілька разів: через Лозову безперервним потоком ішло вугілля з Донбасу в промислові центри, нафта для підприємств і сільського господарства.

Друга світова і повоєнна Лозова

Восени 1941 року Лозову захопили нацистські війська. Німецьке командування надавало великого значення місту, яке було воротами в Донбас. За час війни місто шість разів переходило з рук у руки й перетворилося на руїни. У боях за визволення Лозівщини загинуло понад 10 тисяч бійців і офіцерів. Остаточно місто звільнили у вересні 1943 року.

Помітною подією в історії міста стало відкриття Лозівського ковальсько-механічного заводу. Його збудували 1966 року, щоб забезпечувати гарячештампованими заготовками харківську групу підприємств сільськогосподарського машинобудування. На початку 1974 року запустили першу повністю механізовану лінію штампування колінчастих валів, того ж року створили енергоремонтний цех. Із 2002 року завод входить до індустріальної групи УПЕК.

Лозова фігурує в багатьох творах і спогадах — Марини Цвєтаєвої, Володимира Вернадського, Всеволода Петрова, Володимира Сосюри. За міськими переказами, тут бували Федір Шаляпін, Нестор Махно, Микита Хрущов і Борис Єльцин.

Адміністративний поділ міста умовний і по-своєму особливий. Лозову ділять на 6 частин: Місто (центральна частина), Домаха (приватний сектор, водойми і дендропарк), Мікрорайон (житлові масиви), Авілівка (теж приватний сектор, у північній частині), Сахалін (переважно промислова зона) і Циганський (частина міста поруч із ЛКМЗ).

Лозова сьогодні: статус, населення, війна

Після реформи 2020 року Лозова — адміністративний центр укрупненого Лозівського району і Лозівської міської територіальної громади, до складу якої, крім міста, увійшли 29 сільських і селищних рад із їхніми селами. Категорії «місто обласного значення», яку часто згадують у старих довідниках, більше не існує.

Лозова залишається другим за населенням містом області після Харкова. Оцінки різняться: офіційні дані громади дають близько 65 тисяч мешканців, Вікіпедія — близько 70 тисяч станом на 1 жовтня 2025 року, окремі довідники — близько 55 тисяч. Причина розбіжностей проста: перепису населення в Україні не проводили з 2001 року, а війна змінила міграційні потоки. Уся Лозівська громада налічує 109 218 осіб.

Провідна галузь економіки — машинобудування, обробка металу й переробна промисловість.

Від 2022 року Лозова регулярно потрапляє під удари. 20 травня 2022 року російська ракета влучила в будинок культури — щойно відреставрований, один із найбільших в області, із залою на 1078 місць. Будівлю зруйновано, постраждали восьмеро людей, серед них 11-річна дівчинка. До травня 2022 року в місті пошкодило понад тисячу квартир і 11 закладів освіти.

5 серпня 2025 року місто пережило масовану атаку дронами «Герань-2»: пошкоджено залізничний вокзал, інфраструктуру та житлові будинки. 10 січня 2026 року чергова дронова атака знову спричинила руйнування житлових будинків і критичної інфраструктури, постраждала одна людина.

Попри це залізничний вузол працює, а місто живе й відбудовується.

Як дістатися з Харкова

• Поїздом: Лозова — велика станція на магістралі Харків — Слов’янськ, тут зупиняються приміські та далекі поїзди. Дорога з Харкова займає приблизно 2–3 години залежно від рейсу.
• Автомобілем: близько 150 км на південь від Харкова через Мерефу і Первомайський; дорога — 2–2,5 години.
• Автобусом: міжміські рейси від харківських автостанцій. Розклад у воєнний час нестабільний — звіряйте перед виїздом.

Інші місця Харківщини

• Близнюки — сусідній райцентр на півдні Харківщини
• Барвінкове — козацьке місто на Сухому Торці
• Ізюм: десять фактів з історії міста
• Мерефа: місто з козацьким минулим
• Чугуїв: маленьке місто з великою історією

Оновлено: липень 2026. Що змінилося: уточнено адміністративний статус Лозової після реформи 2020 року й актуальні оцінки населення, додано блоки «Коротко» та «Як дістатися», а також розділ про удари по місту від 2022 року.

Владлена Колесник