Місто

Український фізико-технічний інститут (УФТІ) у Харкові – це великий науковий квартал зі своєю історією. У 1930-х роках тут працювали такі відомі вчені, як Лев Ландау та Нільс Бор, сюди з’їжджалися й інші фізики з різних країн.

Після понад року відновлювальних робіт наприкінці квітня знову запрацював Харківський літературний музей. Навесні 2025 року його будівлю пошкодив російський обстріл. Це тимчасово призупинило активну культурну роботу закладу, але відтепер на харків’ян та гостей міста чекає оновлений простір.

Це не продюсерський продукт, а формація, що виросла з автентичного середовища. Їхній реп тримається на впізнаваному побуті та знайомих кожному типажах. Починаючи з аматорських відео на тлі сільських краєвидів, хлопці довели: дещиця правди й здорового трешу важать значно більше, ніж професійне студійне шліфування.

Від початку повномасштабної війни Харків майже щодня опиняється під ударами ракет, авіабомб і безпілотників. Повітряні тривоги, вибиті вікна та звуки вибухів давно стали для містян частиною буденності.

У 2024 році харків’янин Леонід Станіславський відсвяткував свій 100-річний ювілей. Він не лише досяг поважного віку, а й залишається неймовірно активним і позитивним. Понад те, Станіславський продовжує грати в теніс, бере участь у міжнародних змаганнях, увійшов до світової Книги рекордів Гіннесса та став найкращим тенісистом у віковій категорії «90+», яку створили саме за його ініціативи.

Їх їли царі та мандрівники, дворяни та актори, цю страву любили в кожній родині. Так, йдеться саме про пельмені. Їх подавали з бульйоном, оцтом чи сметаною, щедро приправляли перцем, а на царський стіл — навіть у шампанському. І щоразу вони дарували новий смак. У світі, де змінювалися імперії, політичні системи й назви держав, ця страва залишалася незмінною.

Роботи зі створення безкоштовної зони відпочинку на території Журавлівського острова, який раніше перебував у приватній власності, тривають у Харкові.

Відкриття безпечного освітнього простору відбулося 4 травня на базі одного з ліцеїв у Слобідському районі.

Харківщина — це не лише індустріальні гіганти та безкраї поля, а й величезний архів топонімів, де назви стають ключами до минулого. Козацький слід, особливості ландшафту, імена перших поселенців і навіть помилки в документах — усе це залишило відбиток на сучасній карті.

298 багатоповерхових та приватних житлових будинків були пошкоджені в квітні внаслідок ворожих обстрілів Харкова.

Російський агресор протягом останніх днів атакував у Харкові вісім автозаправних станцій.

1 травня. Середмістям Харкова крокують колони. Люди несуть транспаранти й квіти, лунають гасла — серед яких і добре знайоме «Мир, труд, май». Грає музика, попереду — святкові трибуни, повз які проходять колективи підприємств, студенти та школярі.

Підготовка до наступного опалювального сезону триває в Харкові безперервно.

У 2026 році карта Харкова промовляє іменами героїв: топоніми міста увіковічнюють пам’ять понад 35 полеглих захисників та захисниць. Серед них — затишний сквер навпроти будинку №5 на вулиці Конторській. До червня 2023 року це місце не мало назви, аж поки за ініціативою міської ради йому не присвоїли ім’я Владислави Черних.

В Україні дедалі більше уваги приділяють створенню доступного освітнього середовища. Це простір, де кожна дитина може навчатися, розвиватися, бути почутою і знайти своє місце у світі. Такий підхід стосується і дітей з особливими освітніми потребами (ООП), які мають законне право на всебічну підтримку від держави нарівні з іншими однолітками.

Харків давно тримає високу планку в освіті та науці, готуючи потужні кадри для медицини. Саме у цьому місті наприкінці XX століття народжувалися інноваційні підходи, які згодом впроваджували в усій країні. Дослідження харківських лікарів і науковців неодноразово давали шанс на одужання безнадійним пацієнтам.

Повномасштабне вторгнення змінило всі сфери життя харків’ян. Наше місто перетворилося на простір контрастів, де руйнування від обстрілів сусідять із сяйвом декоративних інсталяцій. Поки одні райони ледь встигають оговтатися від чергових вибухів, в інших з’являються прикраси та підсвітка, що нагадують про мирні часи.

Найважливіша робота часто залишається непомітною, і найменше, що ми можемо зробити для цих людей — навчитися помічати їхню працю та вчасно сказати «дякую».

Якщо скласти перелік локацій, за якими впізнають Харків, він буде глибоко особистим і навіть дискусійним. Одні містяни оберуть монументальний Держпром як символ незламності, інші — елегантний Дзеркальний струмінь, хтось згадає пам’ятник Шевченку, до якого звикли за десятиліття. Але є ще одна споруда, яка не завжди очолює туристичні гайди, проте міцно закарбувалася в пам’яті харків’ян — кіноконцертний зал «Україна», що затишно розташувався серед алей саду імені Шевченка.

Попри всі виклики, зоопарк продовжує працювати й під час повномасштабного вторгнення. Про те, хто мешкав тут раніше і хто живе нині — дізнайтеся в статті MyKharkov.info.

У Харкові є архітектура, що працює за власними правилами. Ці будівлі виглядають так, ніби вони належать іншій епосі, де панував не декор, а чиста логіка. У них немає зайвого лоску чи підлесливого бажання сподобатися перехожому — лише функція та застигла ідея.

Пам’ять не потребує штучності. Справжня шана не вимірюється кількістю декору. Можливо, саме зараз варто обрати шлях, який залишає слід лише у серці, а не в екосистемі вашого краю.

MyKharkov.info опитали харків’ян із різних країн ЄС та з’ясували, за чим вони найбільше сумують далеко від дому. Спойлер — несподіванок не буде. Емоційний фактор залишається пріоритетним. Адже ми всі знаємо: головні речі — це не речі.

Підземелля Харкова та Слобожанщини роками залишаються територією напівправди. Тут пліч-о-пліч існують припущення про розгалужені таємні ходи та легенди про приховані скарби, яких ніхто ніколи не бачив. У подібних розповідях складно відокремити реальність від вигадок: надто мало перевірених фактів і надто багато народних переказів. Проте подекуди трапляються сюжети, що вперто не зникають із часового простору, знаходячи підтвердження в архівних документах чи свідченнях очевидців.

Антидронові сітки не здатні убезпечити Харків від основних видів озброєння, якими ворог його атакує.

Війна змінила устрій життя і вплинула на всі його сфери. У перші місяці повномасштабного вторгнення харків’яни розмірковували, чи доречно святкувати весілля в такі складні часи. Але згодом стало зрозуміло: життя на паузу не поставиш. Війна навчила нас, що відкладати важливі речі на потім точно не варто.

Повномасштабна війна повністю переформатувала Харків – і це помітно не лише в рішеннях, пріоритетах чи публічних акцентах. Змінилася і політична мапа – склад людей, які донедавна були невід’ємною частиною міського життя. В інформаційному просторі стало менше тих, кого ще недавно було складно не помітити. Вони не оголошували про відхід і не підбивали підсумків – просто перестали бути частиною міського порядку денного.

Коли в країні триває війна, навіть те, що століттями здавалося незмінним, раптом починає хитатися. Віра, громада, церква — все це для багатьох українців стало не лише духовною опорою, а й питанням вибору, який вже неможливо відкласти «на потім».

Орден «За мужність» ІІ ступеня отримав Харківський міський голова Ігор Терехов.

Для харків’ян Великдень — це не просто дата в календарі, а точка опори. У місті, яке вже п’ятий рік живе в умовах повномасштабного протистояння, свято Воскресіння Христового набуло особливого метафоричного значення. Це символ незламності життя, яке щовесни пробивається крізь понівечений бетон та тривожні сирени. Кажуть, що на Великдень сонце грає на небі, затримуючись над горизонтом трохи довше, аби кожен встиг відчути: світло обов’язково переможе темряву.