Чернишевська чи Чернишевського: як правильно і чия це вулиця

Коротко

• Правильна назва — Чернишевська. Саме її з 2002 року внесено до реєстру топонімів Харкова як єдиний варіант.
• Вулиця названа не на честь письменника Миколи Чернишевського, а на честь Степана Чернишова — губернського архітектора й землеміра Слобідської України, чиї садиби стояли тут у 1806—1883 роках.
• Історична форма була ще й третьою — Чернишовська, через «о». Саме вона стала офіційною 1914 року.
• Плутанина почалася в 1970-х, коли всупереч офіційним реєстрам вулицю стали називати «вулицею Чернишевського» і навіть замінили адресні покажчики. Останні помилкові таблички демонтували вже у 2020-х.
• Чернишевська — це ~2450 метрів у Київському районі, від майдану Поезії до майдану Іподрому, односторонній рух, будинки з № 1 до № 97.

Коли заходить мова про головну героїню цієї розповіді, у багатьох мимоволі виникає питання: «То як усе-таки правильно — Чернишевська чи Чернишевського?» Обидві назви не лише побутують у мовленні харків’ян, а й донедавна мирно співіснували на адресних табличках сусідніх будинків.

Чернишевська чи Чернишевського: коротка відповідь

Харківські вулиці зазвичай називали за родом занять мешканців — Ковальська, Римарська, Чоботарська, Коцарська. Бувало, вулицю називали й на честь когось із відомих мешканців. Так сталося з Чернишевською.

На межі XVIII—XIX століть землю на початку тодішньої ще безіменної вулиці купив Степан Григорович Чернишов — титулярний радник, спочатку повітовий інженер і землемір, згодом губернський архітектор Слобідської України. На перехресті сучасної Чернишевської і провулка Мар’яненка в 1806—1883 роках стояли два його дворові місця з будівлями й садом. Через посаду й помітну садибу Чернишова вулицю почали називати Чернишовською — саме через «о».

Якийсь час паралельно існували два написання — Чернишовська і Чернишевська. 1914 року офіційною стала форма «Чернишовська». А в 1970-х усупереч офіційним реєстрам вулицю почали називати вулицею Чернишевського — на честь російського письменника й філософа Миколи Чернишевського, автора повісті «Що робити?», який, до слова, не мав жодного стосунку ні до Харкова, ні до цієї вулиці. Тоді навіть провели заміну адресних покажчиків.

Крапку поставили 2002 року: до реєстру топонімів Харкова назву «Чернишевська» внесли як єдиний варіант. Останні таблички з помилковою назвою «вулиця Чернишевського» з харківських будинків зникли вже у 2020-х.

Як три вулиці стали однією: Старокладовищенська і Ново-Чернишовська

Перші відомості про забудову майбутньої Чернишевської датовані 1804 роком — в архівах є запис про садибу Сердюкова. Але власне вулиця почала існувати з 1868-го: поселенці селилися на південь від цієї садиби. У книзі домовласників за 1874 рік зазначено три домоволодіння на східному боці й вісім на західному, серед них — Провіантський склад і сторожова будка.

Під час розбудови на північ окремі відрізки вулиці тимчасово мали власні назви: Старокладовищенська і Ново-Чернишовська. Тобто на відрізку трохи більш ніж півкілометра якийсь час існували аж три вулиці — і на цьому тлі сучасна плутанина з двома назвами вже не здається такою заплутаною. У середині XIX століття їх об’єднали, а з 1879 року нумерація будинків набула сьогоднішнього напрямку.

Наприкінці 1870-х вулиця вже сягала сучасної вулиці Алчевських і продовжила рости на північ. На перехресті з вулицею Гіршмана утворилася невелика площа: 1925 року, після смерті Василя Еллана-Блакитного, тут поставили невеликий пам’ятник письменнику, а площа дістала його ім’я. 1934 року пам’ятник якось уночі зник. За офіційною версією, його збили машиною і, щоб не заважав дорожньому рухові, прибрали.

Прогулянка Чернишевською: вісім адрес від майдану Поезії

Вулиця відгалужується від вулиці Григорія Сковороди в районі майдану Поезії та йде на північний схід до майдану Іподрому. Ось маршрут, який можна пройти пішки приблизно за годину, — за номерами будинків.

• № 1 — Провіантський магазин, 1785—1789. Найстаріша будівля вулиці, архітектор Петро Ярославський. Її звели для зберігання зерна для військових частин на випадок бойових дій, а також для місцевих мешканців і на посів у неврожайні роки. Запаси щороку поповнювали і раз на десять років повністю замінювали новим урожаєм. За призначенням будівлю використовували аж до початку XXI століття, потім приватизували, інтер’єри зруйнували; сьогодні вона задіяна лише частково.
• № 6 — школа малювання й живопису Марії Раєвської-Іванової. Невеликий двоповерховий особняк 1877 року, де азів художнього ремесла вчилися юні Генрик Семирадський, Сергій Васильківський і Олексій Бекетов. Будинок коштом родини звів чоловік Марії Дмитрівни — Сергій Раєвський; в одній частині були класи, у другій жила сім’я. Плата за навчання всі роки лишалася символічною — 15 карбованців на рік, а дітей із незаможних родин учили безкоштовно. Школа пропрацювала тут майже двадцять років, доки 1896-го Раєвська-Іванова через здоров’я не передала її місту.
• № 7—9 — сто п’ятдесят років медицини за однією адресою. Будинок звів 1883 року архітектор Михайло Ловцов на замовлення доктора медицини Йосипа Сицянка, який відкрив тут лікарню, а за рік — Лікувальний фізико-механічний інститут: тут застосовували інноваційну на той час електротерапію. Далі в цих стінах працювали клініка офтальмолога Леонарда Гіршмана, лікарня доктора Свєтухіна, з 1909 року — клініка видатного хірурга Миколи Трінклера. Пізніше — лікарня Червоного Хреста, 29-та лікарня, Інститут переливання крові, Інститут невідкладної хірургії, опіковий центр, а з 1977 року — Інститут дерматології і венерології НАМН України.
• № 11 — театр, який змінив ім’я тричі за три роки. Будівлю звів 1927 року архітектор Олександр Молокін як Клуб друкарів на 1000 місць. 1933-го, у ще столичному Харкові, її передали новоствореному театру. 1978 року театр згорів; відбудову завершили аж 2003-го — фактично це нова будівля. Далі найцікавіше: 1 березня 2022 року колектив проголосував за вилучення слова «російський» з назви, 24 грудня 2022 року депутати облради зняли з театру ім’я Пушкіна, а 29 листопада 2024 року йому офіційно присвоїли ім’я Григорія Квітки-Основ’яненка.
• № 14 — садиба Сердюкових, 1804—1814. Пам’ятка архітектури національного значення, архітектори Петро Ярославський і В. Лобачевський. Належала міському секретарю Дмитру Федоровичу Сердюкову, а потім його нащадкам; у 1850-х будинок і флігель у дворі розширили, фасад втратив частину декору. 1920 року садибу націоналізували. Двічі реставрували — під час другої реставрації будівлі повернули первісний вигляд. Величні колони, трикутний фронтон, стіни під руст — саме та точка, від якої колись Чернишевська ділилася на три різні вулиці.
• № 15 — будинок, що стоїть на фундаменті театру, якого не було. Споруду 1930-х років звели на фундаменті грандіозного Театру масового музичного дійства за проєктом братів Весніних — його планували на місці знищеного кладовища й храму, і сам театр за проєктом мав займати місце по обидва боки Сумської. Тут мали бути лише гримерки й підсобки. Театр так і не збудували, а звідси, до речі, і давня назва відрізка вулиці — Старокладовищенська. Сьогодні за цією адресою — центральна дитяча бібліотека і Харківська міська художня галерея імені Сергія Васильківського.
• № 25 — прибутковий будинок Куксіна, 1912. У березні 2022 року на подвір’ї будинку вибухнула російська ракета: пожежа знищила верхній поверх, значно пошкодила інші, вибило вікна й двері.
• № 79 — «будинок з химерами», 1914. Приватна жіноча гімназія за проєктом Володимира Покровського за участі П. Величка. Фасад прикрашають скульптури, серед яких — портрети самих архітекторів. Найкраща деталь: ці портрети внесли до проєкту сестри Покровського без його відома. Нині тут навчальний корпус університету мистецтв імені Івана Котляревського.

Якщо часу більше, додайте до маршруту ще три адреси: № 26 — прибутковий будинок 1899 року архітектора Михайла Дашкевича, у якому в 1920-х жив Василь Еллан-Блакитний; № 60 — гімназія товариства вчителів 1909 року архітектора Юлія Цауне, нині навчальний корпус юридичного факультету педуніверситету імені Григорія Сковороди; № 66 — прибутковий будинок, який Володимир Покровський 1913 року будував для власної родини, але не потягнув витрат, заклав будинок у банк і зрештою втратив.

Чернишевська сьогодні: що працює і що зруйновано

Вулиця лишається однією з найщільніше «наповнених» пам’ятками в Харкові — і водночас однією з найпомітніше травмованих після 2022 року. Крім будинку № 25, який постраждав від ракети в березні 2022-го, тут працюють театр (№ 11), Інститут дерматології і венерології (№ 7—9), Національний університет цивільного захисту України (№ 94), обласний центр з гідрометеорології (№ 48) і Київська районна адміністрація (№ 55).

Стан кожної конкретної будівлі станом на 2026 рік ми перевірити не змогли — тому не беремося стверджувати, що всі перелічені установи працюють у звичному режимі. Перед візитом краще уточнити безпосередньо в закладі.

Читайте також про вулиці й будинки Харкова

• Головна вулиця Харкова: десять фактів про Сумську
• Викладали майже безкоштовно: історія першої художньої школи Харкова
• «Другі після Бога»: відомі харківські лікарі XIX століття
• Райони Харкова: звідки взялися назви всіх дев’яти
• Театри Харкова і музеї Харкова — у каталозі

Оновлено: липень 2026. Що змінилося: текст перекладено українською, додано історичну форму «Чернишовська» і рішення реєстру 2002 року, маршрут прогулянки за номерами будинків, нову назву театру (Квітки-Основ’яненка, 2024) і дані про пошкодження будинку № 25 у березні 2022 року.