Лідер гурту «Тартак» Сашко Положинський в Харкові: «Я не засуджую моїх колег, які їздять з концертами в Росію»

11:36  |  07.03.2017
Сашко Положинський

Фото -MyKharkov.info

Навіть не віриться, що гурту «Тартак» вже 20 років, адже наче тільки вчора прогриміла пісня «Я не хочу бути героєм України». Через місяць, 6 квітня, гурт виступить в Харкові з ювілейним концертом, а наприкінці минулого тижня лідер гурту «Тартак» Сашко Положинський заїхав до нашого міста не поспівати, а поговорити – в рамках проекту «П’ятий Харків», який курує письменник Сергій Жадан, фронтмен «Тартаку» зустрівся з харків’янами у Великій хімічній аудиторії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.


Положинський родом з Луцька, і каже що ситуація в Харкові не дуже то й відрізняється від його рідного міста — за останні два роки українська культура стає все більш комерційно успішною і популярною. На зустрічі говорили про український шоубіз, культуру, квоти на україномовну музику на радіостанціях, та трошки «перемили кісточки» колегам-музикантам, в основному завдяки тому, що харків’яни задавали гострі питання, а Положинський, як він сам каже, «не політик», відповідає, що думає, і це, до речі, відчувається. MyKharkov.info зібрав цікаві думки Сашка Положинського, що прозвучали на цій зустрічі.

Сашко Положинський

Фото -MyKharkov.info


Про Харків. Коли мене в Харкові впізнають на вулиці якійсь люди, вони в розмові зі мною намагаються скоріше переходити на українську мову. Тому в моїй уяві Харків — це дуже проукраїнське і навіть переважно україномовне місто. Я можу казати про те, що бачу я. З паном Кернесом я, наприклад, не спілкуюся, не знаю, як там в його світі. Але на мої концерти проходять люди близьких мені поглядів, тут також зібралися люди відповідного ментального спрямування.

Я давно знайомий і дружу з такими харківськими хлопцями, як «Танок на Майдані Конго». Я побачив, яка величезна трансформація відбулася з ними під час нашого знайомства. Від моменту коли хлопці час від часу дозволяли собі жартувати з приводу того, що Положинський не розуміє російської мови і кидається на всіх, хто говорить російською, — були такі харківські приколи, — і до моменту, коли вони нещодавно разом з Фаготом і двома іншими колегами-музикантами записували – увага! – гімн українських націоналістів. Це про щось свідчить, правда?

Ось вам яскравий приклад, які люди живуть в Донецьку. Я переконаний, що ті люди, які ходили на наші концерти, вони зараз якщо і не в рядах Збройних сил України, то принаймні на нашому боці, я б хотів, щоб вони мали можливість повернутися в українське місто Донецьк.

Про героя України. Якщо герой України – це людина, яка купила собі звання, і всюди з ноги відкриває двері, то таким героєм України я не хочу бути. Набагато важливіше, як ставляться до тебе люди, ніж, які звання вони при цьому тобі надають.

Читайте також Оксана Забужко в Харкові: Харків’яни, не думайте, що у вас найбільш «ватне» місто в Україні

Про концерти. В «Тартака» за останні два роки навряд чи стало більше концертів, навіть трохи менше. Але важко порівнювати внутрішні проблеми «Тартака» з ситуацією в Україні взагалі. Можна говорити про те, що взагалі кількість концертів українських артистів збільшилася, збільшилась кількість пізнаваних артистів, і збільшилася кількість людей, які ходять на платні концерти українських артистів. Це важливий показник – люди не тільки ходять на безкоштовні концерти української музики, але і на ті концерти, де треба платити гроші.

«Океан Єльзи» перший стадіонний тур провів в 2014 році, тоді був їхній перший аншлаг на стадіонах. «Тартак», який багато років виступав в невеличких пабах і клубах розміру приблизно харківської «Корови», почав за ці два роки збирати значно більше людей і виступати в значно більших клубах.

В Києві зараз дуже просто знайти такий день, коли одразу кілька українських артистів дають концерти, і жоден з цих концертів не є провальним. Раніше, якщо хтось один робив концерт, інші артисти часто намагалися не проводити концерт в цей же день. Зараз такого немає. Кілька артистів роблять свої концерти, і на кожний приходить своя публіка.

Сашко Положинський ы Сергій Жадан

Фото -MyKharkov.info


Про співака Монатіка. Як би Монатік не намагався записати пісню українською мовою, все-таки його україномовна пісня не йде по рівні популярності в жодні порівняння з його російськомовними хітами. Мені прикро визнавати, що ми з ним земляки, ми з одного міста Луцька, ми добре спілкуємося і один одного поважаємо, але українською мовою він не дуже прагне творити свої пісні, і таких прикладів, теж є достатньо багато, і це я відношу до негативних тенденцій. Але є і позитивна тенденція, що хай російськомовні, але українські виконавці уже перекривають по рівню популярності, по кількості концертів, по розміру гонорарів своїх російських колег, ну принаймні в межах України. І це добре для української музики.

Про гурт «Green Grey». Важко визначити в кого які мотиви (для українізації – ред.). Я був на програмі у Романа Скрипіна, мені з ним довелося трошки подискутувати з приводу того, наскільки щиро зробив гурт «Green Grey», записавши україномовну пісню, враховуючи, що в 2005 році вони брали активну участь в нібито акціях по захисту російської мови. Так от я думаю, що в тому випадку це був з їхнього боку кон’юнктурний хід, хід бізнесовий, скерований на те, щоб отримати більше грошей і концертів за рахунок такої публічної позиції. А зараз, я все-таки вірю, запис ними української пісні – це свідчення того, що змінюється Україна і змінюється ментальність багатьох українців. Я вірю в щирість і Євгена, і багатьох інших своїх колег.

В Києві зараз дуже просто знайти такий день, коли одразу кілька українських артистів дають концерти, і жодний з цих концертів не є провальний. Раніше, якщо хтось робив концерт, інші артисти часто намагалися не проводити концерт в цей же день. Зараз такого немає. Кілька артистів роблять свої концерти, і на кожний приходить своя публіка.

Про квоти для української музики на радіостанціях. Десь приблизно рік тому чи більше, я мав дискусію з В’ячеславом Кириленком, він був тоді міністром культури. Він тоді власне дуже сильно проштовхував тему квотування і просив про публічну підтримку. Я йому сказав, що, В’ячеславе, я за квотування. Я вважаю, що квотування в нинішніх історичних умовах – це дуже важливий для України крок, для її майбутнього, для інформаційної війни, яку провадить зараз Україна. Я впевнений, що квотування важливе. Але тоді фігурувала цифра 60-70% україномовних пісень. При всій моїй любові до української мови, української музики це була нереальна цифра. Ну нереальна, якщо ми говоримо про якісний україномовний контент.

Але 30% — це приблизно та цифра, яку я тоді у розмові з В’ячеславом озвучував. Це прийнятна квота в межах якої можна заповнити ефір радіостанцій потенційно цікавою україномовною музикою. Тоді мені пояснювали: розумієш, це політика, політики виставляють цифру 60-70%, щоб отримати врешті-решт цифру в 20-30%. Але я ж не політик. Я звик грати чесно, і якщо я вважаю, що квота має бути 30%, я не можу сказати, що вона має бути 60%. Мене той факт, що прийняли саме цю цифру цілком задовольняє. Більше того, він мене надихає в тому плані, що я вірю, що за рік-два ми можемо поступово цю цифру збільшити, не втрачаючи при цьому якість.

Сашко Положинський

Фото -MyKharkov.info


Про власників радіостанцій і телеканалів. Як не крути, але багато радіостанцій, телеканалів, інших ЗМІ знаходяться у власності людей, які не надто симпатизують Україні, м’яко кажучи. На всіх цих засобах масової інформації працює повно людей, які теж не симпатизують Україні і всьому українському, а дехто є відвертими і помітними українофобами. А є люди надто амбіційні, яких такий підхід (як квотування – ред..) чіпляє, і вони переходять на антиукраїнські позиції просто з якихось психологічних проблем.

Якщо у нас багато-багато років на радіо ринку працювали радіостанції, які нав’язували нам російськомовний контент, певні музичні смаки, вподобання, а разом з тим якійсь там стереотипи стосовно української музики – і ці радіостанції теперь мають цю ситуацію самі ж змінювати? Це приблизно так, як Порошенко має змінювати країну на краще. Людина, яка заснувала свого часу Партію регіонів, яка багато років провела у співпраці з людьми проти яких ми виступили наприкінці 2013 року, прийшла, щоб змінювати Україну. Це приблизно те саме.


Читайте також Письменник Сергій Жадан: «До влади є величезна кількість питань» 

Про те, що телеканали не хочуть ризикувати.  Ви знаєте про доволі успішні телевізійні проекти – «Україна має талант» чи «Танцюють всі», чи «Танці з зірками». На початку 2000-х я, коли бачив своє майбутнє на телебаченні, я бігав по телеканалам з проектами програм з пошуку талановитих людей, з програмами, в яких були б оці змагання і танці. Я їх не здер, я їх собі вигадав, це лежало на поверхні ще з часів, коли я був піонером, і кожна зміна в піонерських таборах починалася з конкурсу «Ало, ми шукаємо таланти». Власне «Країна має талант» — це і є «Ало, ми шукаємо таланти», звичайно, на іншому рівні, адаптоване під телебачення. Так от, тоді всі супернаворочені продюсери і програмні директори казали: «Саня, это никому не будет интересно. Какие танцы, какие таланты? К нам же полезут фрики! Кто любит смотреть фриков по телевізору?».

Український медійний бізнес в першу чергу не хоче ризикувати. Він хоче рухатися за перевіреними схемами, отримувати гарантований прибуток і по мінімуму ризикувати. І тому, коли у керівника чи власника радіостанції стає питання, яку українську музику крутити, він краще буде крутити перевірені часом хіти, ніж ризикувати ставити щось нове.

Я з повагою ставлюся до пацанів з «Бумбоксу», за те що вони відмовилися від концертів в Росії – за це їм величезний респект, уважуха і любов. Але я не готовий засуджувати всіх, хто туди їздить. Я не знаю внутрішньої мотивації, не знаю, наскільки це складно відмовитися від заробітків, від прихильників – вони там є, вони справжні.

Про альбом «Вічність».  В альбомі «Вічність» більшість пісень є соціальними. Люди не вірять, але десь половина цих пісень написана до 2013 року. Так склалося, що тематика цих пісень співзвучна з подіями, які відбуваються в Україні зараз, але це пісні написані раніше. На днях хтось виклав пісню «Мене вже немає» і почав розпитувати, чи це пісня про Кузьму. А пісня була написана і навіть оприлюднена, коли Кузьма ще був живий і здоровий, і до його смерті було ще кілька років.

Звичайно альбом «Вічність» вийшов не надто веселий, але пісня «Жити», яка на мою думку є найважливішою піснею цього альбому, вона попри те що сумна, вона є доволі оптимістичною і за змістом, і за посилом, який вона створює.

Сашко Положинський

Фото -MyKharkov.info


Про творчі плани. В нас назбиралася певна кількість пісень. І я вже відчуваю внутрішню необхідність поспівати трішки про любов, і не тільки до України, і українського народу. Хочу поспівати про якійсь більш позитивні речі. Ми зараз пишемо два альбоми «Тартака», в яких серйозних, сумних пісень буде мало. Порівняно з іншими альбомами таких пісень буде менше.

Про українських музикантів, які їздять з концертами в Росію. Мені важко оцінювати моїх колег, які їздять виступати в Росію, тому що я ніколи не виступав в Росії за винятком одного смішного концерту. В одному концерті виступали російська група «Пропаганда», гурт «Тартак», «Леприконси» з Білорусі, «Таракани». Це відбувалося в рамках якихось там (змагань зі – ред.) стрітболу.

Я з повагою ставлюся до пацанів з «Бумбоксу», за те що вони відмовилися від концертів в Росії – за це їм величезний респект, уважуха і любов.

Але я не готовий засуджувати всіх, хто туди їздить. Я не знаю внутрішньої мотивації, не знаю, наскільки це складно відмовитися від заробітків, від прихильників – вони там є, вони справжні. Я допускаю, що я б не поїхав,але може й ні. Інша справа під яким соусом це подається – це вже хай буде на совісті людей. Я засуджую антиукраїнські виступи, появу на концертах, які носять антиукраїнський душок, якійсь концерти до дня захисника вітчизни в Кремлівському палаці – такі концерти я засуджую. Але якщо це тури для своїх прихильників, то треба знати ситуацію зсередини.

Читайте також Популярный блогер Горький Лук в Харькове: «Я зиговать не пойду» 

Про гурт «5’nizza» і Потапа. Я не великий прихильник «П’ятниці», така музика мені не дуже подобається, але я з повагою ставлюся до Бабкіна і до Сана, і не беру участі у всіх цих масових травлях – це не моє. Просто виступи в Росії — для мене це ще нічого не значить. Я навіть свого часу намагався знайти виправдання для Потапа, коли він знімав штани на російській премії, я намагався дати цьому раціональні пояснення. Я це сприйняв як невдалий жарт.

Про Євробачення. Нас запрошували подати пісню на Євробачення. Для мене аргументом проти стало те, що мене будуть оцінювати, крім безпосередньо глядачів, ще й члени так званого журі. Цей фактор журі мені не подобається. Моя думка така – журі потрібно не щоб оцінити виступ, а щоб висловити свої професійні поради. Я вважаю, журі на конкурсі мають бути просто елементом шоу та радою експертів, які можуть щось порадити зі сторони, дати суто професійні поради, але оцінку музикантів я би віддав суто аудиторії.

Про український Донецьк. Є такий стадіон Донбас Арена. Коли його відкрили, щоб заохотити людей, придумали робити футбол плюс концерт. Після футболу хто хоче отримати за один квиток два задоволення – йде на концерт. Це відбувається там же, в межах стадіона, там дуже багато концертних залів. Серед вболівальників Шахтара провели опитування, кого б вони хотіли побачити на першому концерті. І  в першому опитуванню переміг гурт «Тартак». І ось ми приїхали виступати – величезний ангар, в якому поставили сцену, людей повно, вимагають пісні «Лицарський хрест», «Не кажучи нікому», «Я не хочу бути героєм України». І там були не тільки ультрас Шахтара, люди дуже різні були. Ось вам яскравий приклад, які люди живуть в Донецьку. Я переконаний, що ті люди, які ходили на наші концерти, вони зараз якщо і не в рядах Збройних сил України, то принаймні на нашому боці, я б хотів, щоб вони мали можливість повернутися в українське місто Донецьк.


Про виступи в зоні АТО. Я брав участь приблизно в 50 концертах в зоні АТО, але «Тартак» ні разу не виступав в зоні АТО. Кілька разів нас запрошували виступати, і музиканти з різних причин кожен раз відмовлялися. Комусь, можливо, було страшно їхати, хтось має з приводу цього якісь упередження.

Так само я своїх хлопців з «Був’є» (інший музичний гурт Сашка Положинського – ред.) намагався загітувати поїхати, теж ніхто не поїхав, знаходилися різні аргументи. Частково вони бояться, тому що бачать ситуацію по телевізору, їм покажуть обстріляну Авдіївку, і вони думають, що в усій 30-км зоні таке відбувається, і не розуміють, що туди, де таке відбувається, артистів просто не пускають.

Сам я теж уже з літа не їжджу, тому що ми їздили з Андрієм Рефмастером, в нас були тури, ми напрацювали всі маршрути, а потім склалася така ситуація, що виступаємо ми з Рефмастером, він грає і свої пісні і пісні «Тартака», коли співаю я, то кажу – зараз пісні «Тартака», коли співає Рефмастер, кажу — зараз пісні Рефмастера, весь концерт кажу, що це не «Тартак», а Рефмастер, і ще з нам їздив Леша Че, — кажу, що ми всі три різні виконавці. А після концерту виходить замполіт військової частини, де ми виступали і каже: «Дякуємо групі «Тартак», що приїхали!». Рефмастера це дістало, він став їздити сам. Я зараз не їжджу, але шукаю варіанти, як поїхати.

Записав Андрій Войніцький

Читайте mykharkov.info в Facebook: А также, подписывайтесь на наш Телеграм!

Смотрите еще новости и афишу Харькова.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter.

NOIZE MC Харьков
15 декабря, 19:00
Дмитрий Гордон Харьков
25 февраля, 18:00
Бумбокс Харьков
02 марта, 19:00