Перша відома історикам письмова згадка про місто Харків відноситься до 1656 року.
28 березня того року чугуївський воєвода Сухотін отримав царську грамоту на будівництво на Харківському городищі укріплень. Офіційною датою заснування міста вважають 1654 рік.
Але єдиної версії звідки та від кого береться початок одного з найбільших міст України сьогодні не існує. Історики, археологи, краєзнавці й навіть письменники не втомлюються пропонувати власні версії.
MyKharkov.info пропонує огляд найвідоміших легенд та наукових теорій щодо виникнення міста Харкова.
Найвідоміша легенда про виникнення Харкова пов’язана з Харком, першим поселенцем, що ґрунтувався тут.
Згідно з цією версією, у середині 17 століття на правому березі річки Харків, біля Білгородської криниці (сьогодні — початок вул. Шевченка) виник невеличкий хутір. Заснував його чоловік на ім’я Харко, за однією з версій його повне ім’я Харитон. Різні автори по-різному описують рід діяльності Харка. Дехто називає його простим козаком, інші — козацьким сотником. У літературі існує також версія, згідно з якою Харко, не мав відношення до військової служби, бувши пасічником.
Вибрана ним місцевість виявилася настільки вдалою та придатною для життя, що почала залучати переселенців із інших місць. Незабаром хутір розрісся, з’явилися нові слободи. Поселення, що виникло, отримало назву на честь свого засновника — Харків, як і річка на березі якої воно виникло.
До речі, жоден із відомих варіантів легенди не вказує точний рік заснування Харкова, обмежуючись лише згадкою 17 століття. В оповіданні наведеному в «Мандрівних записках Василя Зуєва з Петербурга до Херсона в 1781 і 1782 роках» автор відносить час заснування Харком хутора і зовсім до 1680 року.
Легенда про Харка зустрічається в літературних творах вже у 18 столітті і, по праву, може вважатися однією з найперших.
Найромантичнішу і найбільш недостовірну легенду про виникнення Харкова навів у оповіданні «Заснування Харкова. Старовинний переказ» Григорій Квітка-Основ’яненко. Як представник одного з найстаріших козацьких родів Слобожанщини письменник вирішив пов’язати заснування міста та походження своєї родини.
Першим поселенцем, який прийшов на землі сучасного Харкова, автор називає свого предка, а місцем з якого в середині 17 століття починалося місто — історичний район Основу. Подібний вибір цілком зрозумілий, адже слобода Основа — родовий маєток Квіток.
За версією Григорія Квітки-Основ’яненка на початку 17 століття хлопчик на ім’я Андрій, син московського боярина, який утік за кордон і там помер, потрапляє до Києва, де опиняється на вихованні у пана Яселковського.
За красу і добру вдачу панська дочка називає Андрія Квіткою. Згодом лагідне прізвисько трансформувалося на прізвище.
Найцікавіше у житті Андрія Квітки починається з його переїздом до будинку київського воєводи, чия дружина вирішила взяти на себе опіку над маленьким сиротою.
Тут Андрій зустрічає доньку воєводи. Між молодими людьми зав’язуються романтичні стосунки та юні закохані, заручившись підтримкою кількох вірних козаків, вирішуються на втечу з Києва. Молода сім’я знайшла притулок на незаселених територіях, неподалік Чугуєва, які згодом отримали назву Основа.
Надалі Андрій Квітка займався залученням переселенців із Наддніпрянської України та заснуванням нових слобід. Особливо йому сподобалися території навколо хутора на березі річки Харків біля Білгородської криниці.
Збільшення числа мешканців призвело до рішення збудувати укріплене місто на горі, з обох боків якої проходили річки Харків та Лопань (сьогодні це місце відоме харків’янам під назвою Університетська гірка). На загальних зборах місто вирішили назвати Харків, як річку, що тут протікає.
Звичайно ж, історія переказана Григорієм Квіткою-Основ’яненком не розглядається істориками як повноцінна версія заснування міста, але вона є дуже колоритною, міською легендою.
Читайте також: Топ-10 вулиць Харкова з цікавою історією
Свою версію заснування міста Харкова також запропонував історик, академік Української Академії наук, професор Харківського університету Дмитро Багалей.
Спираючись на архівні документи, вчений стверджував, що у 1654 році на територію сучасного Харкова прийшли переселенці з Наддніпрянської України. Для проживання вони обрали Харківське городище, що височіє над річками Харків і Лопань. Сьогодні це центральна частина міста, відома як Університетська гірка. Окрім будівництва власних будинків, за кілька років поселенці починають зводити укріплення.
Дмитро Багалій зазначав, що перша Харківська фортеця могла бути збудована вже 1654 року, за погодженням та під керівництвом чугуївського воєводи, якому спочатку підпорядковувалося нове поселення. З призначенням у 1656 році харківським воєводою Воїна Селіфонтова постало питання про перебудову фортеці за правилами прийнятими в Московській державі.
Вчений зазначав, що претензії до існуючих укріплень, а також вимога про знищення дороги на Тор (сучасний Слов’янськ) спровокували конфлікт між воєводою та поселенцями і навіть від’їзду частини сімей з Харкова, що тільки будувався. Але вже у 1657—1658 роках Воїн Селіфонтів зміг здійснити будівництво нової Харківської фортеці.
Першим населенням Харкова вчений називав козаків, які приходили на ці землі разом із сім’ями. Спираючись на знайдений ним в архіві пойменний список харківців за 1655, історик стверджував, що харківські козаки, підпорядковувалися отаману, ділилися на сотні і десятки, на чолі з сотниками і десятниками. Загальна кількість населення, з урахуванням жінок та дітей, у цей час становила близько 1500 – 1800 осіб.
Крім того, саме Дмитру Багалію належить легенда про харківського осадного Івана Каркача, який нібито очолював перших переселенців, що прийшли близько 1654 року до берегів Харкова та Лопані. Але сучасні харківські історики та краєзнавці дуже скептично ставляться до особистості Івана Каркача, вважаючи його більш вигаданим персонажем, аніж реальною людиною.
Читайте також: Харківський історик Дмитро Багалій: життя та кар’єра
Безперечним є той факт, що люди на території сучасного Харкова жили задовго до 1654 року та загалом 17 століття. Ось уже кілька століть вчені висувають різні припущення про те який населений пункт існував на цих землях до появи міста Харкова.
Так, наприкінці 19 століття історик, професор Харківського університету Микола Аристов висунув теорію про те, що наше місто виникло на руїнах Шарукані — легендарної половецької фортеці.Точних відомостей про місцезнаходження міста практично не збереглося, а інформація, що існує в літописних пам’ятниках, по-різному трактується істориками.
Вважається, що Шарукань існувала в 11 – 13 століттях і була зимовою стоянкою половців. Забудова міста складалася в основному з юрт кочівників та нечисленних кам’яних будівель. Окрім половців місто населяли також алани (іраномовні кочові племена). У 1111 об’єднане військо князів Київської Русі на чолі з Володимиром Мономахом взяло місто. Після чого почався поступовий занепад Шарукані. Остаточно місто спорожніло після нападу монгольського війська у 1223 році.
Читайте також: Харків збудували емігранти: Нова Баварія, кінотеатр Боммер, завод Гельферіх-Саде
Іншим літописним містом, з яким може бути пов’язана давня історія Харкова, є Донець — одне з міст Новгород-Сіверського князівства.
Починаючи з 10 століття, місто входило до складу Київської Русі, виступаючи не лише великим торгово-ремісничим центром, а й стратегічно важливим форпостом на південних рубежах держави. Саме в Донець прибув, після втечі з половецького полону в 1185 чи 1186 новгород-сіверський князь Ігор Святославович. Ці події лягли в основу «Слова про похід Ігорів». Історія Дінця припинилася в 1239, після нападу на нього монгольського війська.
Залишки давньоруського міста виявили під час дослідження Донецького городища – пам’ятника археології, що розташований на високому березі річки Уди. Сьогодні це частково територія Новобаварського району Харкова та околиця селища Покотилівка.
Донець розташований за 10 км від Харківського городища, на місці якого в 17 столітті виник сучасний Харків. Тому деякі вчені вважають, що в 11 столітті тут могли існувати два давньоруські міста-супутники. Часто удільні князі засновували свої форпости не в існуючому поселенні, а біля нього, зазвичай на висотах й біля води. Донець, у такому разі, виступав князівським оборонним пунктом, а Харківське городище, що перевершує його за розмірами, населяли ремісники і простий люд.
Вивчаючи давню історію харківських земель, слід пам’ятати, що вік будь-якого населеного пункту відраховують із початку безперервного проживання на цьому місці людей.
Як бачимо, за більш ніж триста років існування Харкова виникло безліч як наукових, які спираються на документальні відомості, так і повністю фантастичних теорій про його заснування. Можливо, колись істина стане відома.
Альона Маршала/MyKharkov.info
Не забудьте підписатися на 
в Телеграмі 
, щоб мати можливість читати нові пости!
Ха-ха-ха сто тысяч раз, ну хотя бы одну более-менее можно было бы привести
Интернет помог мне разобраться в происхождении названия моего города благодаря тому, что в 2019 году были восстановлены слова ныне мёртвого древне-мерянского языка. В первом веке на части территории нынешней Украины проживал финно-угорский народ Меря, о чём нам говорит, например, река Мерефа, по названию которой назван город Мерефа. Этот народ и дал на своём языке название реке Каркова (карка — карась, ва — вода), дословно — вода карасей. На Харкова название реки изменили в угоду татаро-монголам, захватившим эти территории немногим позже. Интересно также, что название реки Лопань происходит от лопина — трещина, расщелина. При Иване Грозном была составлена книга большому чертежу (ещё до основания города), там приводятся названия рек — Харкова и Лопина, так их тогда называли. А теперь загуглите, какую рыбу ловят в реке Харьков до сих пор?