Геній із Чугуєва: як Ілля Рєпін закарбував козацьку душу у світовому живописі
Мистецька спадщина XIX століття багата на гучні імена, але постать Іллі Юхимовича Рєпіна займає в ній особливе, виняткове місце. Його пензлю належать полотна, які стали візитними картками цілої епохи, а художня майстерність піднесла реалістичний живопис на якісно новий рівень. Проте за світовим визнанням часто залишається непоміченим коріння, з якого проросло це потужне дерево.
Рєпін був і назавжди залишився сином Слобожанщини, а його найвидатніший шедевр – «Запорожці пишуть листа турецькому султану» – став справжнім гімном українському національному духу, свободі та незламності.
Слобожанський витік: дитинство та формування митця
Ілля Рєпін народився 5 серпня 1844 року в містечку Чугуїв на Харківщині. Походження з сім’ї військового поселянина позначилося на дитинстві майбутнього художника: воно було сповнене труднощів, суворої дисципліни та постійної праці.
Однак саме мальовнича природа Слобожанщини, колоритний побут місцевих жителів та багата усна народна творчість сформували той глибокий чуттєвий світогляд, який пізніше проявився у його живописі.
Першим малювальним приладдям юного Іллі були звичайні акварельні фарби, які додому приніс двоюрідний брат. Спостереження за тим, як під пензлем оживають «сухі» контури, викликало в хлопчика справжній захват. Зрозумівши своє покликання, Рєпін пішов навчатися до місцевої артелі іконописців. Його першим серйозним наставником став чугуївський майстер Іван Бунаков.
Вже у підлітковому віці Рєпін брав участь у розписі сільських храмів по всій Харківській губернії, опановуючи базові техніки композиції, світлотіні та роботи з фарбами. Чугуївська іконописна школа дала йому головне – ремісничу базу, повагу до деталі та розуміння людського обличчя як дзеркала душі.
Прагнення до вдосконалення згодом привело його до Петербурзької академії мистецтв, проте чугуївське підґрунтя завжди лишалося його головним мистецьким фундаментом.
«Чугуївський період»: повернення до джерел
Здобувши загальноєвропейське визнання, золото Академії та пройшовши трирічне стажування у Парижі, де Рєпін на власні очі спостерігав за становленням імпресіонізму, художник зробив несподіваний для багатьох крок. У 1876 році він вирішив повернутися разом із сім’єю до рідного Чугуєва.
Період 1876–1877 років, відомий у мистецтвознавстві як «чугуївський», став для Рєпіна часом глибокої переоцінки та творчого перезавантаження. Відмовившись від академічного холодного стилю та французької вишуканості, він занурився у вивчення реального життя українського села.
Саме в Чугуєві художник створив галерею унікальних психологічних портретів:
«Протодиякон» (1877) – портрет місцевого чугуївського диякона Івана Уланова. Полотно вражає монументальністю та глибиною. Рєпін зобразив не просто служителя церкви, а складний, суперечливий образ людини, в якій поєднуються стихійна сила, земна плоть і вади тогочасного суспільства.
«Мужик із дурним оком» та «Мужичок з боязких» – серія робіт, у яких художник демонструє дивовижне вміння тонко зчитувати людські характери, страхи та життєву мудрість простих селян.
Ескізи до побутових і релігійних сюжетів – саме на Харківщині виникли перші задуми масштабних полотен, зокрема підготовчі начерки до майбутнього «Хресного ходу в Курській губернії».
Рєпін писав своїм друзям, що саме вдома, серед рідних краєвидів і знайомих з дитинства людей, він відчуває справжній приплив творчих сил та бачить справжній, неприкрашений живопис.
Читайте також: Інтелектуальний код Слобожанщини: 20 видатних харків’ян, які змінили світ
«Запорожці пишуть листа турецькому султану»: історія створення шедевра
Серед усього багатого доробку Рєпіна особливе місце посідає грандіозне полотно «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Праця над ним тривала понад 13 років – з 1878 по 1891 рік.
Ідейним поштовхом до створення картини стала історія, яку Рєпін почув у маєтку Абрамцево. Видатний історик Микола Костомаров зачитав гостям текст напівлегендарної грамоти-відповіді запорозьких козаків на ультиматум османського султана Мехмеда IV від 1676 року.
Султан вимагав від козаків добровільно здатися і стати його підданими, на що запорожці відповіли нищівним, сповненим вишуканої лайки та народно-поетичного гумору листом.
Цей сюжет настільки вразив уяву Рєпіна, що він вирішив присвятити йому монументальну картину. Задля досягнення абсолютної історичної та етнографічної правдивості митець вирушив у тривалі експедиції Україною:
- Дослідження Запоріжжя та Катеринославщини: Рєпін замальовував залишки козацьких фортифікацій, вивчав рельєф Дніпрових порогів, занотовував місцеві перекази.
- Альянс із Дмитром Яворницьким: Ключову роль у створенні картини відіграв видатний історик, дослідник українського козацтва Дмитро Яворницький. Він не лише став головним науковим консультантом Рєпіна, а й надав йому доступ до своєї унікальної колекції козацької зброї, одягу, люльок та посуду.
- Пошук образів: Рєпін шукав натурників серед представників найрізноманітніших верств населення, намагаючись знайти обличчя, які б відповідали духу козацької доби.
Прототипи персонажів
Кожен персонаж на картині «Запорожці» – це не просто узагальнений тип, а конкретна особистість із власною історією. Рєпін залучив до позування яскравих діячів української та європейської культури, науки й військової справи:
| Козак на картині | Прототип у реальному житті | Роль та характеристики |
| Кошовий отаман Іван Сірко | Генерал Михайло Драгомиров | Уродженець Сумщини, герой війни. Його мудрий погляд і впевнена постава втілюють полководницький досвід. |
| Писар (у центрі) | Дмитро Яворницький | Видатний історик. Щоб викликати в нього посмішку під час позування, Рєпін показував йому смішні карикатури. |
| Козак у синій шапці (сміється) | Марко Кропивницький | Видатний український драматург, актор і один із засновників театру корифеїв. |
| Воїн із перев’язаною головою | Микола Кузнецов | Український художник-пересувник. Втілює сувору міць і готовність битися до останнього. |
| Вусатий козак у червоній шапці | Василь Тарновський-молодший | Меценат і колекціонер українських старожитностей, у садибі якого (Качанівка) Рєпін працював над ескізами. |
| Лисий козак із виразною потилицею | Олександр Рубець | Професор Петербурзької консерваторії, музикознавець і фольклорист з Чернігівщини. |
| Дідусь у смушевій шапці | Іван Лучицький | Професор Київського університету, фольклорист. |
Така залученість провідних інтелектуалів того часу зробила картину своєрідним колективним портретом української культурної еліти кінця XIX століття, вдягненої у козацькі жупани.
Філософія та символізм полотна
На перший погляд, «Запорожці» – це сценка веселого колективного дозвілля. Проте за зовнішнім реготом ховається глибока філософсько-історична концепція.
У світі, де володар величезної Османської імперії диктує свою волю суверенам, група вільнолюбних воїнів сміється йому в очі. Цей сміх – не просто веселощі, це потужна зброя. Це вияв абсолютної моральної переваги та безстрашності перед лицем будь-якої загрози. Козаки не бояться смерті, вони зневажають імперську пиху, і саме гумор є їхнім щитом і мечем.
Композиція побудована за принципом замкненого кола, що пульсує від внутрішньої енергії. Усі лінії, погляди та жести збігаються до центру – до аркуша паперу та гусячого пера в руках писаря. Рєпін майстерно використовує світлові акценти: біла сорочка козака з оголеним торсом, яскраві червоні жупани, блиск шабель та чарок створюють відчуття ритму та руху.
Етнографічна точність деталей вражає: від орнаментів на порохівницях до конструкції бандури, яка лежить на передньому плані. Окремої уваги заслуговують прапори, що майорять над головами козаків. У натовпі можна чітко розрізнити згорнуті козацькі стяги, серед яких проглядають синьо-жовті та червоно-чорні поєднання кольорів, що виступають символами землі, свободи та пролитої за неї крові.
Два варіанти «Запорожців»: Петербург та Харків
Не всім відомо, що існує дві повноцінні авторські версії цієї картини.
Перший варіант (1880–1891) був завершений Рєпіним і виставлений на публічний огляд у 1891 році. Робота викликала справжній фурор і була придбана для імператорської колекції за гігантську на ті часи суму – 35 000 рублів. Сьогодні це полотно зберігається в Державному Руському музеї у Санкт-Петербурзі.
Проте Рєпін, який завжди прагнув ідеалу, був не до кінця задоволений історичною вірогідністю першої версії. Ще у 1889 році він розпочав роботу над другим варіантом картини. У ній художник намагався зробити композицію більш точною з етнографічного погляду, змінив деякі персонажі та зробив загальний тон полотна більш стриманим і реалістичним.
Цей другий варіант (1889–1893) так і залишився дещо недописаним, проте він має виняткову художню цінність. У 1932 році ця картина була передана до Харківського художнього музею, де вона й зберігається донині, виступаючи важливою окрасою української мистецької спадщини.
Читайте також: 25 причин приїхати до Харкова
Незгасний вплив та світова спадщина
Ілля Рєпін залишив по собі спадщину, яка виходить далеко за межі однієї національної культури. Його вміння передавати психологічну глибину людини, втілювати монументальні історичні повороти та знаходити красу в буденному зробили його одним із стовпів світового реалізму.
Проте саме українська тема пронизує його творчість від ранніх чугуївських ікон до останнього масштабного полотна «Гопак» (1926–1930), яке вже літній художник писав у Фінляндії, сумуючи за рідним краєм. Рєпін показав світові Україну не як патріархальну провінцію, а як край сильних, вільних, духовно багатих людей із глибокою історією та незламним духом.
Його «Запорожці» досі залишаються актуальним символом: це нагадування про те, що свободу, гідність та право жити на власній землі можна вибороти не лише зброєю, а й непохитною вірою у свою правоту та щирим, безстрашним сміхом у вічі будь-якому ворогу.
MyKharkov.info
