Аптечні фури, теріак і викрадена книга: як Слобожанщина долала епідемії у XVIII столітті

XVIII століття для Слобожанщини було часом суворого випробування на межі людського виживання. Виснажливі військові походи розгорталися на тлі безжальних спалахів смертоносних епідемій. У цих екстремальних умовах тогочасна медицина змушена була балансувати між класичною європейською фармакопеєю, коштовним заморським імпортом та перевіреними народними засобами.

Збережені у фонді 1725 Центрального державного історичного архіву України в Києві справи полкової канцелярії розкривають дивовижну картину тогочасної фармацевтичної практики. Вони показують, чим і як рятували життя слобожани майже три століття тому.

Протицинговий набір під стінами Очакова

Оскільки Слобожанщина мала полковий устрій, царська влада масово залучала місцеве населення до власних військових кампаній. Специфіка походів вимагала миттєвих і максимально практичних медичних рішень.

У серпні 1737 року під час кривавих боїв за Очаків, у яких активну участь брав Харківський полк, гостро постало питання лікування поранених і хворих бійців у фортеці.

Указ імператриці Анни Іоаннівни від 18 (29) серпня 1737 року наказував негайно направити для потреб військових в Очакові такі продукти: горілку, оцет, перець, часник та цибулю (справа 72, аркуш 22).

У контексті тогочасної фармацевтичної науки цей набір слугував повноцінним медикаментозним арсеналом:

• Горілка виконувала роль головного доступного засобу для дезінфекції та промивання відкритих ран, а також слугувала первинним анестетиком для зняття больового шоку під час хірургічних втручань.
• Оцет виступав потужним антисептиком для обробки гнійних виразок, застосовувався як охолоджувальний компрес при лихоманці та додавався до сумнівної питної води для її знезараження від тифу й дизентерії.
• Часник і цибуля діяли як джерела природних фітонцидів для пригнічення бактеріальних інфекцій та масово рятували воїнів від цинги завдяки високому вмісту вітаміну C.
• Перець слугував зігрівальним і потогінним засобом під час застуд та стимулював травлення у виснажених бійців.

Читайте також: Дикі порядки: як у XVIII столітті бабаївський прикажчик тримав у страху Хорошівську сотню

Похідна аптека на колесах

Попри практичність польових рішень, організаційна структура фармацевтичної справи на Слобожанщині поступалася губернським центрам. Архівні документи за лютий 1739 року свідчать, що у Воронежі — центрі Азовської губернії, до складу якої на той час входив Харківський полк, — уже працював аптекар з іноземців та навіть створювався повноцінний аптечний двір (справа 108, аркуші 219–221).

Водночас у самому провінційному Харкові аптекарів у цей період ще не фіксували.

Лише через два роки, згідно з указом полкової канцелярії від 6 (17) квітня 1741 року, у складі Харківського драгунського полку наказали створити спеціальну «аптечну фуру».

Вона мала вигляд спеціального воза, що ставав невіддільною частиною полкового обозу на випадок нових військових походів. Чоловік, який завідував цим возом і відповідав за медикаментозне забезпечення воїнів, називався аптечним фурманом (справа 133, аркуші 511–512).

Детектив під час чуми: полювання за лікувальною книгою

Поки полкові фурмани опікувалися військовими, у тилу вирували справжні пристрасті довкола медичних знань. Зацікавленість суспільства фармацією була колосальною, особливо під час спалахів епідемій.

Заможні козацькі старшини намагалися тримати в будинках відповідну літературу з описами ліків та способів лікування.

У січні 1739 року, у самий розпал чумної пошесті, у Сухарівській слободі (поблизу сучасного села Торське на півночі Донеччини) стався детективний епізод.

Згідно з донесенням, капітан Дербенського полку Микита Нечаєв таємно викрав із комори будинку капітана Семена Чиркова книги, серед яких опинився й рідкісний «Лікувальник» (справа 108, аркуш 43). Коли чума косила цілі поселення, медична книга у приватному володінні була не просто предметом розкоші, а справжнім путівником для порятунку життя, заради якого йшли навіть на злочин.

Читайте також: Бунт на Слобожанщині: як васищівські однодворці навели жах на наймогутнішого фаворита Петра I

Від венеціанського теріаку до листового золота: слобідський античумний рецепт

Найбільш вражаючим свідченням тогочасного розвитку фармації є збережений у документах Харківського полку рецепт для приготування ліків від «небезпечної хвороби», датований 1738 роком і призначений для захисту здоров’я під час епідемії чуми (справа 89, аркуш 296-А). Текст детально описує склад двох складних галенових препаратів — профілактичного електуарію (густої лікувальної пасти) та лікувального порошку.

Для запобігання хворобі здорові люди мали щоранку натщесерце приймати одну драхму «Електуаріум Антипестиленціале» (Electuarium Antipestilenciale).

Засіб готували в кам’яній ступці дерев’яним товкачем, розтираючи очищені волоські горіхи та свіже листя рути. До них додавали імбир, мускатний цвіт, мирру та коштовні білу й червону глину (Terra sigillata та Bolus Armenia), що слугували потужними сорбентами.

Найважливішими компонентами пасти виступали венеціанський теріак та мітридат — легендарні античні протиотруйні бальзами зі складним рецептурним складом. Усе це замішували на сиропі з лимонного соку (syrupus acetositatis citri).

Якщо ж людина все-таки занедужала на чуму, вранці та ввечері їй давали по два скрупули порошку «Пульвіс Антипестиленціаліс» (Pulvis Antipestilencialis). Цей склад вражає багатим фітотерапевтичним та мінеральним арсеналом. До нього входили:

• Рослинні компоненти: корені білого ясенця, тирличу, кремени, буквиці, зедоарії, перстачу, бедринцю, короставника, ангеліки, великої валеріани, імператорії (дягелю) та зміїного кореня; листя вербени, квітки нагідок, рута з насінням, щавель, чортополох благословенний та критський диктамн.
• Спеціальні добавки: подрібнений червоний сандал, стружка слонової кістки, цедра лимона, підготовлений коріандр, бобровий струмінь (кастореум), білий бурштин, шафран, камфора та навіть по 15 листків сухозлітного золота й срібла.

Наявність таких інгредієнтів у документах Харківського полку засвідчує, що слобожанська фармація першої половини XVIII століття була повністю інтегрована в тогочасну європейську фармацевтичну традицію та намагалася залучати найпередовіші методи захисту від смертоносних епідемій.

Василь Кисиленко