«В українській літературі пишуть або про 90-ті, або про якісь історичні часи»: письменник Андрій Войніцький про необхідність осмислення нульових

11:00  |  29.06.2018

«Новини» — дебютний роман молодого харківського письменника Андрія Войніцького. Книга була представлена на київському Книжковому Арсеналі в контексті події «Майбутнє міського роману». Міське середовище, зокрема особливості харківського міського колориту, стали наскрізним мотивом презентації, яка відбулась 26 червня в Книгарні  Є.

Дещо уникаючи питань стосовно сюжету роману, Андрій натомість розповів про регіональний патріотизм, проблеми вітчизняної журналістики та звернув увагу на необхідність відрефлексувати значення нульових років.

Модератор, журналіст суспільного мовлення Олексій Печій, розпочав подію поділившись власним враженням від роману «Новини»:

Коли ти живеш в центрі міста, ти кожного дня бачиш парки, красивих людей, всю цю зовнішню красу. А там (на Москалівці) я побачив внутрішній Харків, там я побачив і гопників, і наркоманів, і взагалі всю цю внутрішню жорстокість. На мою скромну думку книжка про Москалівку як спосіб життя, про людей які живуть там і кожного дня стикаються з жорстокістю, з не зовсім красивою буденністю.

Це історія про журналіста в якого були мрії, була якась місія в житті, але вона розбилась об ту буденність. Як журналіст можу сказати, що ти пропускаєш через себе усі ці події, усе що відбувається в місті. І кримінальні події, і всі ті погані новини, яких 90 %, ти їх пропускаєш через себе. І це в якийсь момент може навіть зламати трошки тебе. Як на мене це історія про такого хлопчину, який жив у красивому місті, але потім зіштовхнувся з його внутрішнім світом, його іншою стороною».

Мені здається ти якось демонізував Москалівку, як філіал пекла на землі, в Харкові. Не дуже часто буваю на Москалівці, але не бачив там якихось маніяків. Там чудовий парк, ми там гуляли, пили пиво і мені навіть пику ніхто не набив. Якщо казати про цей дух, то можливо він скоріше салтівський, ніж москалівський.

Трошки розповім про себе. Я працював довгий час в журналістиці, зараз вже ні, зараз працюю в маркетингу. Роман «Новини» не перший написаний мною, я намагався щось писати з восьми років. Не можу сказати, що воно мало якусь велику художню цінність, але ці спроби увінчались спочатку виданням збірки оповідань «Скільки коштує бути білою вороною» в 2015 році. А зараз завдяки видавництву «Фабула» вийшов роман названий дебютним, хоча насправді є в мене приховані повісті які, я сподіваюсь, будуть рано чи пізно опубліковані.

Щодо роману «Новини», то ця історія могла відбутись не обов’язково в Харкові. Вона могла статися в якомусь іншому місті світу, але вона б втратила свій харківський колорит. Роман вийшов досить таки товстенький, в одному видавництві мені рекомендували його скоротити, але не знаю що там можна було б видалити, мені здається все там важливе і потрібне.

Це історія можливо навіть не стільки про журналіста, вона задумувалась як судова історія. Судовий процес став кістяком цього роману. Мені завжди подобались камерні речі, коли вся дія відбувається в одній локації. Тут локацій декілька, але цей судовий процес є такою основною палітрою де всі герої взаємодіють, де відбувається власне сюжет. Тут є суд, є наркотики, є продажные менты. Ця історія характеризується видавництвом як трилер, мабуть так воно і є.

Читайте також: Письменник Юрій Андрухович: «Після модифікацій, через які роман пройшов у 20 сторіччі, будь-яка проза може сприйматись як роман

А ти як вважаєш?

Так, десь так воно і є – це трилер або кримінальний роман. Я не можу назвати цей роман детективом, але мені не хочеться замикатись в якомусь жанрі. Я хочу використовувати інструменти різних жанрів для того, щоб побудувати якусь цікаву історію.

В який період відбуваються події, це буденність сьогоднішня, чи це події які відбувалися трохи раніше?

Це приблизно кінець нульових: 2007, 2008, 2010. Можна інтерпретувати по різному. Точної дати не вказано, але це Харків нульових, і мені здається, що в літературі мало писалося і говорилося про цей період. В українській літературі багато пишуть або про 90-ті, або про якісь історичні часи: про козаків, УПА, сталінські табори. Про нульові якось майже не пишуть і, можливо, ми не осмислили досі ці роки, не відрефлексували їх. Цей роман – спроба відрефлексувати нульові роки в Харкові.

Які найвизначніші події характерні саме для Харкова нульових? Які події книги характерні саме для Харкова?

В мене таке відчуття, що в Харкові довгий час нічого такого карколомного не відбувається. Він рухається в одній якісь колії. Я звісно не маю на увазі 2014-й рік, коли почалися події які кожного захопили в тій чи іншій мірі. Складно сказати, що саме відбулося в нульові у Харкові. В нульові я ходив по судовим процесам, працював журналістом, часто бував у судах…

Ти брав фактаж із свого журналістського досвіду, то книга все ж таки це більше вигадка чи реальність?

Я не можу сказати що це реальність, такого судового процесу не було, але були якісь схожі процеси. Десь на 70 % це вигадка, а на 30% це реальність, але реальних героїв під своїми іменами немає і не повинно бути. Тому що це художня історія, не нонфикшн і не документальний текст.

Часто письменник вкладає в книгу частину себе і навіть своєї автобіографії, чи передалась якась частка тебе у головного персонажа?

Так, мого персонажа можна десь сприймати як моє альтер его, але в якихось моментах я вчинив би інакше. Чим би ми не займалися, ми вкладаємо в це частину себе, а в таку штуку, як роман автор просто не може не вкласти свій досвід у значній мірі.

Фото — видавництво «Фабула»


Все-таки про головного героя – це журналіст який знаходиться на судових засіданнях. Тут ти ідеалізуєш журналістику чи викриваєш якісь проблеми журналістики сьогодення на прикладі цього героя?


З регіональною журналістикою дуже сумна картина. Її, в такому вигляді в якому вона повинна бути, немає. Регіональна журналістика перетворилася на ретрансляцію новин, а не на їх створення. В часи коли я працював у журналістиці, ми частіше виїжджали на місця подій.

Наприклад, була дуже жахлива історія, можливо ви її пам’ятаєте: в Харкові в районі Одеської дівчину облили самогоном і спалили, вона померла в опіковому центрі. Тоді я їздив на місце події, на похорони, багато спілкувався з її родичами, і ми намагалися зібрати і дати якомого більше інформації. Зараз склалася якась така ситуація, коли більше інформації нікому начебто й непотрібно. Потрібні кліки, кількість переглядів, якась цифра, і іноді здається, що оця цифра ніяк не пов’язана із якістю контенту. Вона пов’язана з якимись іншими факторами і це насправді дуже погано, тому що ми в результаті читаємо лише заголовки або якісь новини, які насправді новинами не є.

В анотації йдеться про те, що у міста Харкова є дві сторони медалі – красива і не зовсім. Чому ти вибрав саме іншу сторону, чому не про красиву?

Мені здається, якщо ти пишеш кримінальний роман ти апріорі будеш писати про цей реверс, це жанрова вимога. В кримінальному романі мають бути трупи, кровища, щось таке.. не квіточки и не единороги. Можливо, я просто вмію писати щось таке і не вмію писати чогось іншого. Як Тарантіно вміє знімати фільми де всі один одного вбивають, я, можливо, вмію писати лише щось похмуре. Хоча я не порівнюю себе зараз ні з Тарантіно, ні із ким іншим.

Мені важко говорити про жанр і важко говорити, чому роман вийшов саме таким. Процес написання художнього твору можна порівняти з археологічними розкопками у власній свідомості. Ти копаєш-копаєш, потім редактор і коректор щіточками все це вичищають, і ти отримуєш на виході якийсь артефакт.

Щоб не спойлерити, але хоч натяком, що відбувається з головним героєм, які такі переміни ? Чи можна сказати, що місто його зжерло?

Я не знаю, герой постійно під дією наркотиків, майже всю книжку. Я думаю, не місто може зжерти. Це якийсь штамп. Місто складається зі звичайних людей і, можливо, ці люди жеруть один одного і себе самих. Щодо сюжету, то дія відбувається в суді, в центрі сюжету вбивство багатої харківської дівчини, її смерть від передозування героїну.

А чому дія настільки просякнута наркотиками: дівчина яку вбили під наркотиками, герой під наркотиками. Чому так багато наркотиків?

Тому що це кримінальний роман, така була задумка і такий був сюжет.  В чомусь наступному, що я напишу, не буде наркотиків взагалі. Чому в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли як ясла повні» так багато горілки? Тому що це була якась проблематика і якийсь setting того періоду. Можливо, «Новини» можна розглядати як оновлену версію роману Панаса Мирного.

90-ті ми відрефлексували, а 2000-ні — недостатньо. Ти спробував відрефлексувати в книзі нульові, за твоїми спостереженнями чи багато змінилось в житті міста з 90-х на нульові, в цей перехідний період?

Мені важко говорити про Харків, тому що в 90-ті я не жив у Харкові, я сам з Полтави. В Харків я приїхав якраз в нульових і жив в гуртожитку, навчався в університеті Каразіна на історичному факультеті. Дух нульових я намагався передати в романі, наскільки це вийшло — судити читачу.

Тобто це опис твоєї молодості?

Ні, я не можу сказати, що це опис моєї молодості. Як Стівен Кінг постійно пише про штат Мен місто Балгор, тому що добре його знає, його локації і географію – я добре знав оце життя Харкова нульових, тому писав саме про це.

Читайте також: Любко Дереш: «Книжка може тебе доповнити, як недостаючий орган, наприклад, штучна нирка» 

Фото — видавництво «Фабула»


Наскільки взаємодіють життя героя і Міста?

Специфікою Харкова є регіональний патріотизм. Є регіональний патріотизм, є багато гордості за Харків, але мені здається, що Харкову зараз скоріше потрібен холодний душ. Потрібно зрозуміти, що досягнення які були в минулому, вони в минулому, треба рухатися далі, потрібні нові досягнення.

І якщо Харків, як місто подивиться сам на себе в дзеркало, можливо, йому й не сподобається те, що він там побачить. Тому що є аверс і є реверс. І про цей не дуже приємний бік Харкова я й написав, але ця історія могла відбутись будь де, географічно мені здається вона універсальна.

Якби у тебе була можливість повернутися у ті часи і щось змінити, що б ти змінив, чи все залишив би так як було?


Я б мабуть не повертався, і нічого не змінював. Тому що змінити б хотілося дуже багато чого, і я б намагався змінити усе. Це був би ефект метелика і не знаю до чого б це все призвело. Мабуть, нічого не змінив на краще, а зробив би ще гірше.

Яка соціальна значимість твору і що ця книга може змінити у сприйнятті читача?

Я взагалі не думав про соціальну значимість коли писав. Мені здається, письменник не має задаватись такими питаннями. Коли Оруел писав «1984» він, можливо, думав попередити людство про небезпеку тоталітаризму. Я собі тут глобальних задач не ставив. Можливо, це єдина книжка про Харків нульових, про його обличчя, але це не точно.

Записала: Олександра Суховеєева

Читайте также: Новости Харькова.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

The HARDKISS. Акустика Харьков
07 октября, 19:00
Lara Fabian Харьков
16 октября, 19:00
афиша_Казка
19 октября, 23:55
МАШИНА ВРЕМЕНИ Харьков
29 ноября, 19:00
Новости Харькова

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: