Любко Дереш: «Книжка може тебе доповнити, як недостаючий орган, наприклад, штучна нирка»

10:48  |  24.05.2018

В харківській Книгарні Є в рамках щорічного фестивалю Kharkiv BookFest 23 травня відбулась зустріч з Любком Дерешем – письменником, автор романів «Культ», «Поклоніння ящірці», «Спустошення», а також лектором та розробником інноваційних підходів у творчості.

Любко Дереш народився у Львові, мешкає в Києві, біолог за освітою, на питання, що привело його в літературу відповідає: «змія повзе то вліво то вправо, але вона обов’язково приповзе і вкусе». В 2001 році, у віці 16 років Любко Дереш дебютував романом «Культ», впродовж двотисячних вийшли ще шість його книжок. Презентуючи харків’янам свій останній роман «Спустошення», Любко говорив притчами та поетичними образами, ділився тонкощами письменницької роботи, розповідав про враження від перебування в Єгипті та оповів кумедний анекдот про Джеймса Джойса. MyKharkiv.info записав майже все.

Про те як письменнику відбутись. Письменник Любко Дереш не відбувся би без струсу мозку. Мені було років 12, в мене був заклятий товариш з яким ми дружили з першого класу. Якось, я щось недбало сказав про його маму, і мені це відгукнулось дуже сильно. Це дало добрий заряд нелюбові до людини і людства, мізантропії в терапевтичних дозах. Після цього я почав більше читати, відчув відділеність від інших. Коли тебе беруть як яблуко з дерева ти вже не зв’язаний з іншими яблуками, яблунькою, і ти вже можеш якось в собі гнити. Коли ти власне починаєш в собі гнити, і коли ти відчуваєш свою відділеність – починаєш відчувати цінність того, що з тобою відбувається, а це стає першим кроком до якраз літератури.

Підійдіть до будь кого на вулиці і попросіть написати книжку, в непідготовленої людини наступає ступор: «а про що взагалі писати?». Цінність важко відчути поки ти не мав якихось суттєвих втрат, і не відчув ціну яку ти платиш за ті чи інші речі. Коли за досвід, який з тобою відбувається ти починаєш платити з власної кишені, ти починаєш його цінувати. І це стає першим кроком для того, щоб перетворити цей досвід на літературу.

Фото- MyKharkov.info


Про містику книжок і визначальну книжку. В мене було кілька авторів які мене «убили». Був і залишається мій великий батько, який мене прийняв на руки і вигойдав – це Стівен Кінг. Всім книгоманам відомо, що книжкою можна затулити рану. Коли світ від тебе відвертається, в тебе з’являється можливість повернутися лицем до книжки. Книжка, багато книжок різних авторів починають відкривати тобі альтернативний світ, де тебе всі раді бачити. І якраз одна з постатей яка мене завжди була рада бачити — це Стівен Кінг. До 15 років я читав його як молитовник, як Псалтир, звіряв з ним своє життя. Він дав мені фантастичну віру в те, що розказування історій має сенс. Книжка може щось важити, книжка може тебе доповнити як доповнена реальність, як недостаючий орган, штучна нирка, наприклад. Якщо твої легені спустились, ти почитав — і воно запрацювало, і ти живеш на цій літературній підтримці. Я довгий час жив на такій літературній підтримці саме Стівена Кінга. Я зрозумів, що я можу придумувати такі ж літературні історії, які в майбутньому стануть якимись органами, що будуть когось підтримувати і надихати.

Криза це дуже класний час. Хоча цінувати його ти починаєш постфактум, коли вже вона йде до спаду, коли ти вже бачиш якесь світло в кінці тунелю.

Але цвяхом, срібною кулею, кілком в серце упиря стало інше. Коли я прочитав Юрка Андруховича, я зрозумів нарешті, що герої моїх книжок, які я вже починав писати потихеньку в зошитах в клітинку і косу лінійку, що вони не обов’язково мають називатися Білл, Стю, Джім. І це все не обов’язково має відбуватись десь в Новій Англії. Що це може цілком відбуватись на Галичині, чи ще десь в Чортополі. Свобода Юрка Андруховича, яку я побачив і відчув, вона дала можливість творити далі. А друга містична історія трапилась з рецензією на книжку іншого письменника Юрія – Юрка Покальчука. В нього є маленька книжка «Двері в». В газетному анонсі до неї я прочитав: «ви або зненавидите цю маленьку збірку поезії, або будете носити в нагрудній кишені завжди з собою». І мене ця думка вразила — невже можна знайти книжку, яка буде тобі в пульс попадати і ти будеш її перечитувати, і відчуватимеш потік сили, зв’язок з цією людиною, цю містику.

Читайте также: Письменник Андрій Курков: «Шляхи української і російської літератури остаточно розійшлися»

Про розподіл часу між читанням і писанням. Я насправді мало пишу і мало читаю. Мені би хотілося, щоб доба мала принаймні 96 годин. Щоби можна було принаймні половину часу відвести на читання, і не треба було займатись забезпеченням себе.

Про те як забезпечити себе літературою в Україні. Смію це сказати, що література дозволяє забезпечити себе, хоча не через писання і не через читання, але через викладання літератури.

Про Книгарню Є і метод скорочитання. Останні пів року раз на місяць я приходжу в Книгарню Є в Києві. Раніше я робив це нелегально, тепер роблю легально. Тепер Книгарня Є дізналась, що я беру в ній книжки на огляди і читаю їх. Відкрию таємницю, читати книжки перед написанням оглядів я почав віднедавна. І цей метод працює, я почав читати в манері скоро читання, і мене це задовольняє. Є книжки які справляють карколомне враження, дуже сильне, наприклад вражаюча книга Кадзуо Ішігуро «Похований велетень», або Філіп Рот «Американська Пастораль», теж книга яка мене дуже сильно вразила. Але є книги до яких повертаєшся.

Фото -MyKharkov.info


Про письменника Володимира Рафєєнка. Повертатися до авторів мене навчив письменник із Донецька Володимир Рафєєнко. Він був у Харкові, і я рекомендую вам запросити його ще. В нього є особливий жанр, він проводить майстер-класи із розбору художніх текстів. Я щасливий, що живу в Києві поруч з ним, зустрічаюсь з ним. В нього є курс «Філософія мистецтва», на якому ми аналізуємо короткі форми – оповідання Селінджера, Буніна, п’єси Софокла і сучасні. Володимир володіє вмінням аналізувати текст так, щоб він ставав зрозумілим.

Про можливості розуміння читачами літературних творів. Читачі діляться на дві категорії: уважні і легковажні. Легковажний читач прочитує і йому не входить в голову те, що в новелі Буніна «Кавказ» полковник застрілюється з двох револьверів одночасно, наприклад. Легковажний читач думає: «застрелився і добре, з двох револьверів – авторська якась фантазія така цікава. Бунін – що тут скажеш». І на цьому все.

Чи відкрити Селінджера, спитати себе: «а про що оповідання «Добре ловиться рибка-бананка?». Це історія про юнака який розмовляє з трирічною дівчинкою про рибку-бананку, після чого іде до готелю, де відпочиває з дружиною, дістає револьвер і теж стріляє собі в голову. П р о   щ о   ц я   н о в е л а? Для того щоб зрозуміти різні науковці застосовують різні підходи і часто ці підходи витікають з того, що ми намагаємось зрозуміти, що під нігтями в Оскара Вайлда чи Селінджера. Курили вони драп чи не курили, були в них гомосексуальні зв’язки чи не були, жили вони за позичені гроші чи за гроші дружини, були вони кальвіністами чи католиками і так далі. Така інформація також допоможе нам щось зрозуміти, щось відкриє. Але інший підхід полягає в тому, що текст означає щось сам по собі, навіть якщо ми не знаємо нічого про його автора, і не знаємо нічого про задум самого автора по відношенню до цього тексту. Наприклад, навіть попри написані Брехтом коментарі до «Матінки Кураж», цей текст все одно не перестав бути тим чим він є сам по собі, люди все одно там віднаходили щось інше. Ця історія виходить за рамки ідеології самого автора. Зрозуміти, що криється в самому тексті, означає зустрітися з тим ангелом, якого бачив письменник, коли писав цей текст.

Про читацькі сльози. Важливо зрозуміти цей механізм: чому при прочитанні починають текти сльози, не тому ж що нам шкода Матінку Кураж чи Колобка. Ми достатньо дорослі щоб розуміти, що ні Колобка, ні Матінки Кураж ніколи не існувало. Але існує подія, свідками якої ми стали. І ця подія, коли ми її прочитували, вона нас робила більш людяними в цей момент. Докопатися до цього, довести цю подію до свого розуміння, означає ще раз зустрітися з цим генієм, духом, ангелом, який відобразився в цій книжці.

Про творчу кризу. Криза це дуже класний час. Хоча цінувати його ти починаєш постфактум, коли вже вона йде до спаду, коли ти вже бачиш якесь світло в кінці тунелю. Криза завжди означає, що в тебе буде можливість переродитися. Коли успішно проходиш кризу —  завжди отримуєш якийсь діамант, який буває дуже цінним, навіть якщо він дуже маленький.

Мабуть це стається у всіх письменників. Просто є письменники більш схильні драматизувати і говорити про те, що в них щось пішло не так і є ті, які по чоловічому запивають, наприклад, і зникають на місяці. Криза по-різному може виражатися. Коли в мене це було, я знайшов себе аж у Єгипті. Там якраз дуже комфортне місце для кризи, меланхолійний пейзаж. Якщо трішки відійти від фешенебельних готелів, ти бачиш, як кози жують пластик, як діти бабраються в помиях, бачиш об’їдених кліщем собак, схожих на чупакабр. Це все дуже відповідає настрою – рекомендую щоб відчути сплін. Одна із шкіл йоги так і виглядає, що ти закручуєш собі ноги по особливому, щоб тебе перестало зсередини так розпирати.

В сучасній українській літературі бракує не самих сцен сексу, бракує обізнаності як їх писати.

Про важкі теми. Якщо брати сто тем то 99 будуть якраз такими. Письменник дуже часто це монологічна істота, і кажуть що він розвиває одну думку з книжки в книжку впродовж всього життя. Навіть якщо здається що він різносторонній, він розвиває одну тему. Так само є щось мені близьке, я відчуваю, що це десь в сфері людського – людина, її стосунки, її драма. Коли людина сам на сам опиняється із життям. Це найцікавіше і воно найважче.

Про кіно. Мене окрім книг надихають фільми. Один з тих, що найбільше вразив – фільм братів Коенів «Серйозна людина». Фільм про єврея, який мешкає в Америці, і в житті якого раз за разом стаються прикрі історії. Він чесно намагається бути хорошим і жити правильно, і не розуміє, чому при цьому життя стає все несправедливішим по відношенню до нього.

Читайте также: Письменник Сергій Жадан: «До влади є величезна кількість питань»

Про пошук істини. Я прожив в Єгипті не так багато, міг би на довше залипнути, але року мені вистачило, щоб якийсь підшибник став на місце і все знову почало крутитися. Що я там робив? В якийсь момент я там почав читати. Я спілкувався з людьми, і одним із моїх близьких друзів в Єгипті був хлопець, який сказав: «давай знайдемо істину». Діло було в Рамадан, людей було мало і істину шукати було легко. Ми вирішили взяти, і не зійти з місця доки не прочитаємо що людство понаписувало в древніх текстах. В нас була ідея зв’язати їх всіх до купи, поєднати в одну павутину і отримати ключ до всесвіту. Якщо цікаво, я це детальніше описав в повісті «Святий Христофоре молися за нас».


Про процес написання «Спустошення». Ці три роки (під час яких писався роман) я провів в дуже серйозному режимі і часто до обіду, а інколи і до вечора, писав. Написано було значно більше ніж ця книжка. І хоча для видання цей текст суттєво скоротився, мені здається, ця книжка дала мені виписатися.

Фото — MyKharkov.info


Про розвиток письменницької техніки. У професійних музикантів є такий секрет – перші п’ять годин коли вони займаються, вони працюють на рівні тої майстерності яка в них вже є, доходять до точки вичерпання себе. І тільки після п’яти годин починається процес який називають приростом техніки. Коли ти починаєш реально розвиватися в плані техніки і в плані майстерності. Не можу сказати скільки має бути годин для письменника, але є певний резон в цьому.

Про дисципліну. Якийсь ліміт корисно мати, якщо ти хочеш написати «Уліс». Я зараз в достатньо м’якому режимі знаходжусь. Є період коли, користуючись поетичним образом, ти маєш оберігати письменницьку лозу, яка виростає, і вона має бути надійно захищена. Тоді потрібно щодня о тій самій годині це робити, щоб вона плекалась, культивувалась. Але коли вона виростає, ти вже розумієш, що не конче мусиш слідувати строгим правилам. Задача правил і щоденних практик в тому, щоб сфокусувати тебе максимально на твоїй діяльності, на тому щоби ти весь викладався, для того щоб твій розум натренувався бути готовим. Але коли він вже натренувався, ти можеш їхати в поїзді і писати, можеш іти вулицею і обдумувати. Це вже не школа, це любов, коли ти вже не дуже слідуєш правилам, це романтика якась.

Про Харків. Для мене Харків це вулиця Дарвіна, це невелике коло людей яких я тут знаю. Тут я маю час на ті справи на які в Києві не вистачає часу. Розумію тих хто приїздить сюди відпочивати, я один з них.

Про головного героя «Спустошення». Йому 34, він розлучений і його проблема в тому, що він розмірковує над минущістю життя. От йому минуло 33, для чоловіків це віщий вік, вік Христа, дванадцять апостолів мають бути, має бути свій хрест, своя Голгофа.. А тут йому 34 і він розуміє, що ні хреста, ні Голгофи, ні апостолів. І він намагається зрозуміти в чому справа, може він не в ту Галілею пішов, не в тих яслах народився, де він помилився.

Читайте также: Оксана Забужко в Харкові: Харків’яни, не думайте, що у вас найбільш «ватне» місто в Україні

Про «Золотий хрін» і антипремії. Не можна оцінювати описи сексу окремо від тексту. Я згоден, що якщо подивитись під певним кутом (на уривок роману за який Любка Дереша нагородили антипремією «Золотий хрін») вийде повна нісенітниця.

В сучасній українській літературі бракує не самих сцен сексу, бракує обізнаності як їх писати. Антипремії можуть стати стимулом, але я за ненасильницькі методи. Я за освіту. Щоб я порадив молодому письменнику – це літкурси, не ретроградні.

Літературні конкурси присвячені відшукуванню найкращих описів сексу — це нонсенс, чому немає конкурсів на найкращу кульмінацію чи експозицію. Це мало б більшу цінність. Необхідне навчання письменницькій майстерності взагалі, не виокремлюючи саме цю тематику.

Про межі релігійності. Релігійність – важлива компонента особистості. Але людина на першому етапі релігійності знаходиться в полоні догматизму і ортодоксальності. Такій людині важко співіснувати з іншими, тому що вона не має живого духовного досвіду.

Про інноваційність власних творчих практик. Вона полягає в поєднанні навчанню письменницькій майстерності з театральними практиками та медитаціями. Раніше цього ніхто не робив.

Олександра Суховеєва

Читайте также: Новости Харькова.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

афиша_Казка
19 октября, 23:55
OTORVALD
28 ноября, 20:00
МАШИНА ВРЕМЕНИ Харьков
29 ноября, 19:00
Новости Харькова

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: