Святослав Вакарчук у Харкові: «Політичних амбіцій у мене немає, але й стояти осторонь не буду»

Вчора, в День Незалежності найпопулярніший рок-гурт країни «Океан Ельзи» дав грандіозний концерт на стадіоні «Металліст» у Харкові.

Марна справа передати в тексті весь дикий шквал емоцій багатотисячного натовпу. За більш ніж чотири години концерту ми побачили і почули все, на що могли очікувати від шоу такого рівня. Була і співуча мавка Христина Соловій на розігріві, і трембіта, і неймовірна історія воїна АТО Вадима Довгорука, що вижив в нелюдських умовах полону на Донбасі і вийшов на сцену після присвяченої йому пісні, і, само собою, усі головні хіти «Океану Ельзи».

Вакарчук скакав по сцені, як скажений козацький кінь, гурт тричі виходив на біс, а завершив шоу гімн України, який, здавалося, разом з Вакарчуком співав увесь Харків.

Втім, в той день Вакарчук не лише співав, а й говорив. Перед концертом він дав брифінг харківським журналістам, на якому відповів на питання про свої політичні погляди, особисте ставлення до мовної ситуації, новий альбом «Океану Ельзи» і відношення до серіалу «Гра престолів». зібрав найцікавіші відповіді відомого українського музиканта.

Харків в більшості російськомовне місто, але від того для мене воно менш українським не стає.

Про концерти до Дня Незалежності. Ідея концерту до Дня незалежності з’явилася спонтанно. Ми багато гастролювали по світу, але дуже рідко брали участь у масових заходах, присвячених Дню незалежності.

Фото — Анастасія Четверик

Ми вирішили, що якось несправедливо, що якраз в цей день ми дуже рідко виступаємо, і починаючи з позаминулого року ми започаткували традицію кожного року проводити великий стадіонний концерт, «Незалежність з Океаном Ельзи» в якомусь місті. Два роки тому ми провели його у Львові, минулого року ми провели його в Одесі, цього року в Харкові. Де буде наступного разу, можете самі здогадатися.

(журналіст з залу: в Луганске или в Донецке!)

Ваші слова та Богу в вуха. Навіть той план, що ми планували, ми б з радістю змінили ради такої події, повірте. Це наш останній туровий концерт. Група «Океан Ельзи» йде понад на рік у велику концертну паузу. У нас не буде жодного виступу ні в Україні, ні за кордом. А наступний великий виступ відбудеться знову ж таки на День Незалежності, в Києві, на нашому стадіоні Олімпійський.

Чому Харків. А чому б не Харків? Ми вибираємо міста не з точки зору, які більше заслужили, які менше. А з точки зору, де би цей концерт був найважливіший і найбільш очікуваний. Можна було б зробити концерт в Дніпрі, але минулорічний концерт в Дніпрі ми знімали і його бачила вся країна, а харківський концерт пройшов скромніше і ми вирішили зробити в Харкові.

Наступного року буде концерт в Києві, тому що на той момент ми вже дуже довго не виступали, і тому столиця найкраще місце. Але на тому, якщо дасть Бог, не зупиниться цей фестиваль і будем далі іти. І в маленькі міста поїдемо, чому б і ні.

Історичні тертя нормальні і закономірні в країні, яка облаштовувалася довгий час, різними способами, різними швидкостями, в різних умовах. Головне, що ми хочемо будувати країну і не боїмося сперечатися.

Про творчу паузу. Багато творчих людей, дизайнери або шеф-кухарі, практикують таку систему: шість років ти працюєш, рік відпочиваєш, взагалі не думаючи про роботу. Якщо ти заробив на таку паузу, можеш її собі дозволити, то вона не те, що потрібна, вона просто необхідна. Нам треба відпочити, зібратись з думками. У хлопців з «Океану Ельзи» є багато інших проектів, вони всі ними горять, і хочеться, щоб вони могли присвятити час улюбленим справам, хто в музиці, хто навіть поза музикою.

Про статтю Юрія Андруховича «Эдіная краина» і мовне питання. Я не хочу коментувати слова Андруховича, бо я не дуже розумію, в якому контексті він це сказав. Він людина глибока зі своїми поглядами. Я тільки скажу від себе, що безумовно, Харків в більшості російськомовне місто, але від того для мене воно менш українським не стає.

Я гордий, що наша нація незважаючи на сотні років утискань зберегла свою культуру, мову і традиції. Якщо б цього не було, то нам було би зараз дуже тяжко. Але сьогодні в 21 сторіччі, ми маємо сфокусуватися на будівництві держави на так званому конституційному патріотизмі.

Щоб люди незалежно від походження, незалежно від того, яка у них материнська мова, які історичні обставини привели їх до того, що вони тепер називаються «українці», побудували б такий спосіб життя, яким будуть гордитися самі, який будуть боятися втратити, яким будуть пишатися їхні діти. Це й називається конституційний патріотизм. Коли ти любиш свою країну просто за те, що вона така. Для цього всім нам і україно-, і російськомовним замість того, щоб тратити час на такі питання, треба закатати рукави і будувати країну.

Ми маємо створити політичні рухи, які є типовими для усіх країн світу. Умовно кажучи, є свої праві і свої ліві.

Такі історичні тертя нормальні і закономірні в країні, яка облаштовувалася довгий час, різними способами, різними швидкостями, в різних умовах. Головне, що ми хочемо будувати країну, не боїмося сперечатися, але сперечатися не по меті, — мета має бути для всіх одна, майбутнє України – а з приводу реформ і шляхів досягнення мети. Це абсолютно нормально для патріотичної країни.

Ми маємо створити політичні рухи, які є типовими для усіх країн світу. Умовно кажучи, є свої праві і свої ліві. Щоб вони між собою на економічні і соціальні теми вели змістовний діалог, в цьому діалозі народжувалася істина, спочатку одні були при владі, потім інші, але жоден з них не має ставити під сумнів саму мету і саме існування держави. Сьогодні в нас більш-менш сприятливі для цього умови, але давайте їх не відпустимо, не будемо розхитувати той човен, який ми так акуратно, життями людей, зусиллями, почали направляти в правильне русло.

Про можливість висунути свою кандидатуру на президентських виборах. Політичних амбіцій у мене немає. Я хотів би залишатись тим, ким я є, як завгодно довго. Разом з тим я не втомлююсь повторювати, що опустити руки, відійти в сторону, і дивитися, як моя країна буде котитися в прірву, якщо це так буде, я не збираюся. Поки що я роблю те, що можу, і те що вважаю найбільш ефективним. Життя вносить свої корективи, обставини змінюються.

Про новий альбом. З «Океаном Ельзи» поки що ніяких нових альбомів не планується, віддихаємося, потім подумаємо. Пісень багато нових, зрозуміло, що рано чи пізно новий альбом буде, без сумніву. Поки що я хочу трошки зосередитися на своєму внутрішньому світі, ну і на тій допомозі країні, яку я можу зробити найближчим часом.

Цей ганебний популізм, що відбувається в країні – це просто нагодовування цукром дитини, яка рано чи пізно захворіє на діабет.

Про реформи. Багато міжнародних партнерів і західних геополітичних гравців неодноразово підкреслювали, що за останні три роки в Україні зроблено більше, ніж за попередні двадцять з лишком років незалежності. Як не дивно це простим людям чути, тому що вони не дуже все це відчувають, але це правда. Дійсно за ці три роки зроблено більше. Проблема тільки в тому, що цього мало. Ми в тій ситуації, що ми так багато втратили часу, що цього все одно мало, тому що треба робити ще більше.

На міжнародній арені Україна робить великі зусилля, і багато що їй вдається, особливо в цій непростій ситуації, маючи анексований Крим, війну на Донбасі. Це одне з найкращих досягнень – тримати геополітичний баланс, це дуже складно.

Я думаю, неозброєним оком видно, як сильнішає українська армія. Вона зовсім не така, якою була два роки тому. Треба подякувати за це всім, хто до цього причетний, зрозуміло і владі, і президенту, і міністерству оборони, але й величезній кількості волонтерів, які в 2014 року буквально в полі піднімали армію, їм подяка в першу чергу.

Разом з тим, реформи що стосуються повсякденного життя всіх нас, залишають бажати кращого. Судову реформу я навіть не можу назвати реформою, тому що робиться в десять раз менше ніж потрібно. Антикорупційні суди не створено, в новий Верховний суд входять багато людей, які вже були в системі. Зрозуміло, що це не заборонено, але люди чекають змін, нових облич.

Реформи в економіці йдуть дуже повільно, все одно скрізь кумівство, все одно все робиться з середини на половину. Політики замість того, щоб робити те, що потрібно, підлаштовуються під громадську думку.

Уявіть собі, що ви постійно питаєте у ваших дітей, що вони хочуть і це їм даєте. Вони будуть постійно просити цукерки і морозиво. Але розумні батьки розуміють, що забагато цукру дітям шкідливо і пояснюють їм це. Цей ганебний популізм, що відбувається в країні – це просто нагодовування цукром дитини, яка рано чи пізно захворіє на діабет.

Про серіали. З останніх серіалів мені більше за все сподобався «Мільярди». «Гру престолів» дивився перші два (сезони — ред.) потім якось втратив. Моя родина дивиться, з повагою до нього ставлюся, але мене на все не вистачає.

Про улюблені книжки. Я був на відпочинку, прочитав сім великих книжок. Щось мене на французьку класику потягнуло. Нарешті вперше в житті прочитав «Червоне і чорне» Стендаля, прочитав Еміля Золя, пару повістей Марії Матіос, і декілька книжок не художнього плану, зокрема книжку про те, чому капіталізм став успішним тільки на Заході (можливо, Вакарчук мав на увазі книгу Ернандо де Сото «Загадка капіталу. Чому капіталізм перемагає на Заході і ніде більше» — ред.).

Про улюблений музичний гурт. Мені просто сказати – The Beatles і можливо ще Led Zeppelin.

Андрій Войніцький