Полтавський Шлях: таємниці та архітектура найстарішої магістралі Харкова

Полтавський Шлях – це більше, ніж просто одна з найдовших магістралей Харкова. Це живий літопис міста, збережений у камені, цеглі, різьблених брамах та старовинних фасадах. Простягнувшись від Лопанського мосту в самому центрі до Привокзальної площі та далі на захід до Холодної Гори, ця вулиця завжди відігравала роль сполучної ланки між Харковом та рештою України.

Протягом трьох століть вона змінювала обличчя, назви та статус, але залишалася головними «вхідними воротами» міста.

XVII–XVIII століття: Залопанська слобода та козацька дорога

Історія вулиці починається разом із виникненням Харківської фортеці в середині XVII століття. Дорога на захід – у бік Полтави та Києва – мала стратегічне значення для торгівлі, поштово-диліжансного сполучення та оборони. Однак місцевість за річкою Лопань (так звана Залопань) була болотистою та низинною, регулярно затоплювалася під час весняних повіней.

Щоб забезпечити проїзд, на місці сучасної вулиці спорудили дерев’яну гать – насип із колод та гілля. Навколо дороги поступово виникала Залопанська слобода, де селилися козаки, ремісники, кушніри та торговці.

У XVIII столітті вулицю називали просто Залопанською, а пізніше за нею закріпилася назва Полтавська.

XIX століття: Катеринославська вулиця та перетворення на центр торгівлі

У XIX столітті, із затвердженням регулярних генеральних планів розбудови Харкова, вулицю випрямили, осушили та вимостили бруківкою. Вона отримала офіційну назву Катеринославська, оскільки вела не лише до Полтави, а й далі – на південь, до Катеринослава (нині Дніпро).

Ключовим переломом у долі Катеринославської вулиці став 1869 рік, коли в Харкові відкрили Курсько-Харківсько-Азовську залізницю та звели перший пасажирський вокзал. Миттєво вулиця з околиці перетворилася на найінтенсивнішу транспортну артерію міста.

Саме через неї проходили всі пасажирські та вантажні потоки від вокзалу до купецького й адміністративного центру. Упродовж кількох десятиліть тут з’явилися десятки готелів, банківських установ, заїжджих дворів, ресторанів, представництв іноземних фірм та прибуткових будинків.

Радянська доба та сучасність

У 1919 році більшовицька влада перейменувала Катеринославську на вулицю Свердлова. У цей період магістраль зберегла своє транспортне значення, але її архітектурний ансамбль поповнився спорудами в стилі конструктивизму та сталінського ампіру.

Під час Другої світової війни вулиця зазнала значних руйнувань, однак більша частина її історичної забудови кінця XIX – початку XX століття вистояла.

У 1996 році, з першими роками незалежності України, вулиці повернули її логічну та історичну назву – Полтавський Шлях. Слід зазначити, що сьогодні вся парна та непарна забудова Полтавського Шляху від річки Лопань до Привокзальної площі має статус історико-архітектурного заповідника.

Читайте також: Нові Будинки: район-експеримент із непростою долею та загартованим характером

Залопанська пожежна частина та каланча

На самому початку вулиці, біля мосту, розташована одна з найстаріших цивільних споруд Харкова – пожежна частина № 1 з високою оглядовою вежею (каланчею). Будівлю зведено у 1845–1857 роках за проєктом архітекторів Андрія Тона та Володимира Стрижевського у стилі класицизму.

Вежа слугувала головним спостережним пунктом Залопанської частини міста. У разі пожежі на ній вивішували сигнальні кулі або ліхтарі, сповіщаючи сусідні пожежні команди про місце та масштаб лиха.

Споруда є унікальним прикладом того, як класицистичні формы поєднувалися з суто утилітарною міською інфраструктурою. Будівля діє як пожежне депо й досі.

Кінотеатр «Боммер»

Будинок № 6 має колосальне значення для історії українського та світового кінематографа. У 1908 році французькі підприємці брати Боммер звели тут перший у Харкові та на території сучасної України спеціалізований стаціонарний кінотеатр («ілюзіон»).

На першому поверсі розміщувалася глядацька зала на 380 місць, оснащена найсучаснішим на той час проекційним обладнанням, а на другому поверсі – просторе фоє, де перед початком сеансів грав симфонічний оркестр.

На відміну від багатьох інших кінотеатрів ХХ століття, «Боммер» не змінював свого призначення протягом понад 110 років.

Визначні прибуткові будинки

Справжньою окрасою Полтавського Шляху є його прибуткові будинки кінця XIX – початку XX століття. Вони будувалися заможними купцями, промисловцями та дворянами для подальшої здачі комфортабельних квартир у найм та оренди перших поверхів під крамниці.

Прибутковий будинок Буркевича: Будинок Карла Ернестовича Буркевича зведений у 1887—1888 роках за спрощеним архітектором Андреа-Моріцом Томсоном проєктом архітектора Шіле. На першому поверсі розміщувалися крамниці та книжковий магазин «Новий час» Олексія Суворіна (відкритий 28 листопада 1885 року).

Будинок № 22: Зведений у стилі раннього модерну за проєктом архітектора Юлія Цауне. Споруда має виразні горизонтальні членування, великі вітринні вікна першого поверху та витончений ліпний декор. У радянський час тут діяв відомий Будинок побуту.

Прибутковий будинок № 46: Пишна чотириповерхова будівля в стилі еклектики з елементами бароко. Фасад багатий на еркери, ковані балкони, скульптурні деталі та складні карнизи.

Прибутковий будинок «Динамо»: Шестиповерхова будівля збудована у 1914—1916 роках за проєктом Бориса Гершковича для купця М. Босіна.

Прибутковий будинок Каців: Побудований для братів Кац у 1910-х роках за проєктом Віктора Естровича. Фасад будівлі прикрашали дві великі скульптури, демонтовані у 2010-х роках.

Драма Свято-Дмитрівського храму

Доля Дмитрівської церкви на Полтавському Шляху – це віддзеркалення складної історії релігії та архітектури в Україні XX століття.

Перша дерев’яна церква на цьому місці була збудована ще у XVII столітті. На початку XX століття парафія настільки розрослася, що було ухвалено рішення про масштабну перебудову.

У 1908–1913 роках за проєктом архітектора Віктора Величка звели величний храм у стилі візантійсько-руського модерну, що міг вмістити понад 2000 вірян. Храм мав унікальний фасад із майоліковими панно та масивний купол.

Проте у 1930-х роках радянська влада закрила храм. Дзвіницю та куполи повністю знесли, а фасад кардинально перебудували в стилі конструктивизму. У споруді відкрили автоклуб, а пізніше – кінотеатр «Спорт».

Лише у 1990-х роках будівлю повернули релігійній громаді. Сьогодні це унікальний приклад, де крізь геометричні формы радянського конструктивизму вимальовуються арочні склепіння модернової церкви.

Читайте також: Харків: архітектура, що випередила час і застрягла в майбутньому

Транспортна еволюція Полтавського Шляху

Як головна сполучна артерія між центром і вокзалом, Полтавський Шлях завжди виступав полігоном для випробування нових видів міського транспорту:

Омнібуси та конка (1882 рік): Саме Катеринославською вулицею проклали першу лінію харківської кінно-залізничної дороги (конки). Вона з’єднувала вокзал із Торговельною площею (нині майдан Павлівський).

Електричний трамвай (1906–1910 роки): Полтавський Шлях став однією з перших вулиць, де кінноту замінив електричний трамвай. Покриття вулиці розширили, а рейковий шлях модернізували.

Метрополітен (1975 рік): Під Полтавським Шляхом пройшла перша лінія Харківського метрополітену (Холодногірсько-Заводська). Станції «Центральний ринок», «Південний вокзал» та «Холодна Гора» зняли значну частину пасажиропотоку з наземного транспорту, зберігши при цьому магістральне значення вулиці.

Культурний простір та сучасний стан

Сьогодні Полтавський Шлях зберігає статус контрастного, але надзвичайно живого куточка Харкова. Тут сусідять ділові центри, студентські гуртожитки, затишні кав’ярні, державні установи та історичні будівлі, що чекають на реставрацію.

Попри випробування часом та воєнними подіями, вулиця залишається важливим туристичним та архітектурним маршрутом. Прогулянка Полтавським Шляхом – це можливість за одну годину пройти шлях від епохи козацьких слобід через розквіт капіталізму й модерну початку XX століття до сучасної мегаполісної інфраструктури.

MyKharkov.info