Юрій Андрухович в Харкові: «Ми маємо захищати і людей, і територію»

В Харкові 6 квітня побував відомий український письменник, автор романів «Московіада», «Рекреації» і багатьох інших прозових і поетичних творів, лауреат численних премій і нагород, священна корова українського постмодернізму, 57-річний Юрій Андрухович. Письменник завітав до харківського літературного музею, де за традицією відкрив літературну клумбу, а також виступив перед студентами і всіма бажаючими у Великій хімічній аудиторії Харківського університету ім. В.Н. Каразіна, де розповів про місце Харкова в європейському контексті в рамках проекту «П’ятий Харків».

Андруховичу ще й досі не можуть забути слова, сказані ним в 2010 році про те, що Крим і Донбас могли би відділитися від України, якби до влади прийшли нові умовні «помаранчеві». А позаяк у долі злі жарти і через чотири роки відбулося щось дуже схоже, то і запитання про те висловлювання Андруховичу в Харкові знову задали, і йому в сотий раз довелося на нього відповідати. Втім, зараз позицію письменника не назвеш якоюсь радикальною. Андрухович зважений, аж до занудства, і більше схожий на викладача літератури, ніж на полум’яного поета. Видно, що тепер Андрухович контролює свій творчий політ, тому що розуміє, що все ним сказане, обов’язково буде розтлумачено не з мистецьких, а з політичних позицій.

MyKharkiv.info зібрав деякі думки з виступу Андруховича, а також його відповіді на питання аудиторії.

Фото Леонід Логвиненко зі сторінки в фейсбук

Чи можливо, що українці, які зараз на заробітках в Росії, повернуться в Україну? Мені здається, що зараз почали повертатися і українці з Польщі, я чую про це дедалі частіше. Кажуть: «за ту саму годину роботи, я буду заробляти трохи менше, але зате я буду вдома». Повертатись – це добре.

Читайте також: Письменник Сергій Жадан: «До влади є величезна кількість питань»

В 1989 році я був вперше в Варшавському університеті, там за брамою щось на кшталт невеличкого парку, територія університету починається з цієї брами. Я й сьогодні пам’ятаю ці шеренги людей – з одного боку студенти з політичними гаслами стоять на лінії цієї брами, а за два метри від брами стоїть тодішній польський «Беркут» у повному спорядженні. І здавалося б «Беркут» повинен здійснити щось таке, що йому наказали, вони ж в повному обладунку, і їм це дуже просто зробити. Але існує кодекс європейських університетів, і вони дотримувалися його навіть в комуністичній Польщі – силовики не мають права переступити межу університетської території.

Я думаю, ми могли б домовитися, що ми не будемо протиставляти українські і європейські цінності. Якби створювався якийсь список суто українських чеснот, то я думаю жодна з них не вступить в конфлікт з загальноєвропейською цінністю. Це людські права, справедливість у судах, рівність можливостей для кожної людини, людська гідність, повага до кожної особи – жоден з цих пунктів не вступає в суперечку з традиційними українськими цінностями.

Недавно ведучий Роман Чайка сказав мені, що в російській Вікіпедії мені врахували це за плюс (мається на увазі висловлювання Андруховича 2010 року про те, що Крим і Донбас могли б відділитися від України, якщо до влади знов прийдуть «помаранчеві»- ред.). В 2010 року в нас була одна ситуація, а починаючи з 2013 року вона інша. Дуже складно їх порівнювати. Та моя теза не виходила з військового конфлікту, а виходила з того, що людям дається право вільного волевиявлення, і вирішення своєї долі демократичним шляхом референдуму. Це можна було припускати лише теоретично. Дійсність показала, що вони таки справді попроводили там референдуми, але це були референдуми за участі російської армії, під прицілами автоматів, тому враховувати їх, як результат волевиявлення, звичайно, не можна.

З іншого боку для мене є важливе питання – території чи люди? І це для мене дуже складна колізія. Можна розглядати це, як щось комплексне і нерозривне – йдеться і про людей, і про території, і в цьому випадку треба до останнього захищати і боротися. Моє інтерв’ю 2010 року перебуває в зовсім іншому часі, і в зовсім інших історичних обставинах.

Фото Леонід Логвиненко зі сторінки в фейсбук

Маємо право сьогодні сказати, що в нас Україна одна (а не дві ментально розділені України – ред.), значною мірою завдяки російській військовій агресії. Ті здобутки в відчуванні однієї України вже в жодному разі не буде втрачено, відкату не буде.

У Польщі є мало не фізіологічна потреба в українцях. Там створюються цілі урядові програми по дедалі більшій відкритості їхнього ринку для українців, і прямим текстом проговорюється завдання врятувати демографічну ситуацію в Польщі за рахунок припливу молодої робочої сили з України. Це доволі сумна перспектива для нас. Не надто правильна українська національна ідея рятувати Польщу від демографічної кризи, коли треба рятувати себе.

Читайте також: Оксана Забужко в Харкові: Харків’яни, не думайте, що у вас найбільш «ватне» місто в Україні

На початок 1980-х років Португалія була жахливо бідна країна, яка не мала перспектив запрошення до Європейського союзу. Тоді в ЄС розмірковували, навіщо цей бідний південь, для чого запрошувати бідних. Треба об’єднуватися з багатими. Але Португалія добилася того ж, чого добилася Україна, вони отримали безвіз, і португальців в момент опинилося дуже багато в значно багатших країнах – в Бельгії, Люксембурзі, Німеччині, що через якийсь час це стало дуже відчутно в тих країнах, і там вирішили, що дешевше прийняти їх в ЄС, ніж протистояти цій масовій міграції. І сьогодні Португалія одна з дуже успішних країн. Вони отримали потужний стимул і великі фінансові вливання Європейського союзу, для того, щоб вирівнятися і стати членом європейської спільноти.

Я не думаю, що потрібне мовне врегулювання – все врегулюється само собою. Ми маємо досягнути рівня взаємного респекту – на щастя, в нас не Індія де тих мов не дві, а 500, тому це не становить якоїсь драми. Проте, я думаю, що на виборах ця карта ще буде обіграватися, і це є дуже небезпечний політичний троллінг.

Записав Андрій Войніцький.