Письменник Макс Кідрук: «Без подорожей цих історій би просто не було»

15:15  |  17.09.2018

Макс Кідрук вирізняється серед сучасних українських письменників численними мандрівками. Він відвідав більш ніж 30 країн. Письменник працює з різноманітними літературними жанрами (тревелог, трилер, роман-катастрофа), а його тури на підтримку власних книг охоплюють десятки різних за чисельністю міст України.

В програмі присвяченій 30-річному ювілею Харківського літературного музею Макс Кідрук брав участь як один з оповідачів заходу «Жива бібліотека» про мандри». Тут 15 вересня, відповідаючи на запитання модератора та харків’ян, Макс розповів про свої мандри та міру їхньої ваги у власній письменницькій творчості.

Про екстремальний туризм. Останні років п’ять я досить скептично ставлюсь до цього визначення  — «мандрівник». Коли я починав мандрувати, для мене це було чимось надзвичайно унікальним. Я з того покоління, яке не народжується з розумінням, що таке хостел, що таке лоукост авіалінії, каучсерфінг, автостоп. Я це все відкрив, коли вилетів до Швеції, і для мене це був шок. Говорять «культурний шок», а що це означає – для мене в мої тоді 23 роки кожен день було нове якесь відкриття. Пароми, які ти можеш купити за ноль крон, і поплисти в круїз по Балтиці просто за бронювання, лоукост авіалінії за 20 гривень на той час було. Тоді це здавалось унікальним. На сьогодні я озираюсь на те, що я зробив, в тому числі Мексику і острів Пасхи – так, це дуже далека мандрівка вона не дешева, і вона вимагає ретельного планування, але в ній немає нічого такого, що б не зробив будь-хто з тут присутніх.

Це був розпал єгипетської революції, врешті решт все це не вилилось в збройне протистояння, але тоді, коли я був там, було страшно, і хотілося звалити з країни, бо вже не було чого їсти і все було зачинене. Нам зранку власник готелю готував просто варені яйця за страшну ціну, по 20 баксів за три яйця він брав.

Про подорожі сім’єю. Так, я і досі мандрую. Ми з дружиною купили квитки, і взимку після туру ми летимо в Індонезію. Але в мене самого вже не повертається язик назвати це мандрівкою. З таких от реально екстремальних мандрівок, з усіх-усіх де я був, я можу назвати Анголу, бо це країна закрита і мені пощастило, що там є українець, який працює 24 роки в Анголі і він мене запросив.

Про потяг до подорожей. Чому я це роблю? Тоді, коли я починав, в мене питання чомусь не з’являлось. Це було щось настільки нове, настільки унікальне. Зараз я думаю: чи я хотів просто виділитись? Зараз я трохи скептично ставлюсь до того, що я робив 10 років тому – що я робив, що я писав, можливо, і була якась така нотка бажання виділитись. На той час це справді було круто, для людей мого покоління полетіти в Мексику і не по туру, а так просто на місяць за смішні гроші це було круто. Але також була якась така тяга до цього, і коли я розказував на тих перших своїх презентаціях, що моя одержимість Мексикою почалась з книги Генрі Райдера «Дочка Монтесуми», я ніколи не лукавив, це так і було, це те, що мене втягнуло в Мексику. Коли я подумав, що мушу обрати країну, куди полетіти, я не вагався  — це була Мексика. Зараз причина більш проста і більш банальна – це фактаж для моїх історій.

Читайте також: Где наш Чак Паланик: десять перспективных писателей Харькова

Про географію власних книг. Так, є певні історії, які поступово стають прив’язаними до України. Наприклад, «Не озирайся і мовчи» це історія про Україну, про моє рідне місто, там немає нічого від подорожей. Але вже моя крайня книга, роман «Де немає Бога», на мою суб’єктивну думку, на сьогодні моя найсильніша історія, це космополітична історія – там є і про Україну, і про стосунки України та Росії, а також про Пакистан, про Таїланд, про Америку, про багато інших речей, якими я живу і цікавлюсь. І, безперечно, подорожі дають для цього фактаж. Без подорожей цих історій би просто не було.

Про розчарування від маст-сі. З одного боку існування таких маст-сі це добре. Я полечу до Індонезії, пробуду там місяць і коли я ще повернусь до Індонезії? Тобто для мене мета побачити якомога більше класних речей, а це означає, що я маю їх спланувати. Тоді я йду в інтернет, шукаю ці топи, але це з одного боку. З іншого боку ти завжди маєш бути скептичним, тобто ці топ-10 не завжди сформовані на основі крутості, а на основі банальної вигідності туроператорам і логістичної зручності. Повторюсь: ви маєте бути скептичними, шукайте глибше і це особливо стосується країн де багато всього.

Про проколи під час мандрівок. Без цього не обійдешся, вони є постійно. Те, що зразу спадає на гадку, це арешт в Сирії в аеропорті. Це трохи відома історія, тоді про це писали, але в чому була річ: це був розпал єгипетської революції, врешті решт все це не вилилось в збройне протистояння, але тоді, коли я був там, було страшно, і хотілося звалити з країни, бо вже не було чого їсти і все було зачинене. Нам зранку власник готелю готував просто варені яйця за страшну ціну, по 20 баксів за три яйця він брав. А в обід я так розумію, що всіх білих людей хто зостався в місті зводили і готували нам якісь лаваші, і ми то все хроцали, бо не було що їсти. Я вирішив звалити звідти, але квитки в мене були на пізнішу дату і взагалі з Дамаска. Я так промутився, що я зміг вилетіти з Каїра, мене посадили на рейс на якому я не мав летіти. Але в Дамаску я мав перебути три дні, це було за чотири дні до початку протестів, які згодом вилилися в громадянську війну в Сирії. Там до мене придерлися, мене тримали години три в аеропорті, не давали речі. Через три години, коли я почав агресивно вимагати, щоб мені дали візу, мені почали погрожувати. Тоді я подзвонив своєму видавцю, він зателефонував в посольство, і тоді в мене перепросили і випустили.

Читайте також: Володимир Рафєєнко: «Письменник — така людина… це рефлекс!»

Про власне сприйняття Харкова. Дуже гарно його сприймаю, тому що почав приїжджати до Харкова щороку з 2002. Я щороку в універі брав участь в олімпіадах на базі ваших харківських вузів. Потім я почав їздити з презентаціями сюди, і з 2009-го кожного року я приїжджаю до Харкова і радий, що все більше людей приходить. У мене лише найкращі враження, особливо приємне враження охайності міста. Я кажу про акуратність та чистоту доріг, парків.  

Тим, хто бажає почати мандрувати, але відчуває острах, письменник дав головні поради: «Якомога більше плануйте заздалегідь, не спланована поїздка така ж сама прикольна як і спланована, тільки в півтора рази дорожча, це з мого власного досвіду. Тому звичайна дисципліна, звичайна якась тверезість в голові, не робити дурниць, не їсти брудними руками і все буде гаразд, не варто нічого боятись».

Заразом Макс запросив харків’ян на презентацію свого нового роману «Там де немає Бога», яка запланована на 31 жовтня у Fabrika.space: сo-working.

Записала Олександра Суховеєва

Срочные новости о коронавирусе в Телеграм-канале Мой Харьков telegram ico! Прислать новость в редакцию можно здесь.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Новости Харькова

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: