На початку 2022 року Харків був містом мільйонів: гомінливі вулиці, переповнені аудиторії та кав’ярні, що ніколи не спали. Тоді ніхто не міг уявити, що за лічені тижні від 300 до 700 тисяч людей залишать свої домівки, рятуючись від обстрілів. Значна частина цих біженців осіла за кордоном. Станом на 2026 рік лише у Польщі перебуває 992 000 українців, для яких кожен день став балансом між болісними спогадами та розбудовою безпечного майбутнього.
Для багатьох поляків стало відкриттям те, що українки не прагнуть жити лише на соціальну допомогу. Навпаки — вони активно вивчають мову та наважуються на підприємництво: від невеликих майстерень до онлайн-магазинів. Це історія адаптації харків’янок, які знайшли сили почати все з нуля.
За даними Євростату, наприкінці 2025 року в країнах Європейського Союзу перебувало понад 4,2 мільйона українців, які виїхали після початку повномасштабної війни. Вже протягом першого року деякі з них не обмежилися пошуком вакансій, а спробували створити роботу для себе самостійно. За підрахунками Польського економічного інституту, тільки протягом 2022 року українці відкрили близько 15 000–16 000 індивідуальних підприємств, а ще понад 4 000 компаній зайшли на ринок з українським капіталом.
З роками ця хвиля лише зростала. За даними 2026 року, українці зареєстрували у Польщі 90 000 ФОПів та понад 20 000 компаній, фактично сформувавши значний сегмент малого бізнесу.
Маршалок Сейму Влодзимеж Чажастий назвав ці зміни важливими для глибшої економічної співпраці між двома країнами. І серед тих, хто наважився почати життя з чистого аркуша, чимало біженок із Харкова, які після втечі від війни спробували відновити свою справу.
Розробниця власного бренду одягу та прикрас Марина Кологривова з Харкова почала свій шлях ще до великої війни. Маючи лише 200 доларів стартового капіталу, вона масштабувала проєкт до 15 партнерських шоурумів по всій Україні. Але російське вторгнення змінило все. Коли у березні 2022 року ракета влучила у сусідній будинок, і ударна хвиля вибила шибки в її квартирі, Марина з донькою перебралася до Кракова.
Вдома вона звикла просувати продукцію через Instagram, але швидко переконалася, що у Польщі діють інші механізми. Довелося орієнтуватися на відгуки та українські спільноти у Telegram.
Журналістам Марина розповідала, що для своїх патріотичних прикрас частково замовляє фурнітуру за кордоном, а щось купує безпосередньо у Кракові. 20% прибутку вона переказує на підтримку України.
Також вона запустила проєкт «Рідне з дому», пропонуючи календарі, картини та пам’ятні дрібнички, які стали для землячок емоційною опорою. Марина переконана: бізнес тримається на енергії, адже «люди купують у людей». Тому українці у Кракові намагаються триматися разом: відвідують кав’ярні, відкриті земляками, і купують товари у «своїх», щоб підтримати їхню справу.
Читайте також: Харків’яни на Закарпатті: що здивувало, засмутило та порадувало переселенців
Харків’янка Світлана під час війни опинилася майже на лінії фронту. Її чоловік одразу пішов до територіальної оборони, а вона виїхала до Польщі. За наступні роки вони бачилися лише кілька разів, і кожна зустріч була короткою, сповненою суму й тривоги. Спочатку жінка прибирала офіси у Варшаві, але згодом замислилася про фахову зміну діяльності. Вивчилася на майстриню манікюру й поступово сформувала клієнтську базу, більшість якої — також українки.
Світлана спочатку була впевнена, що адаптуватися до польського ринку піар-послуг буде легко. Адже власний ФОП в Україні та реалізовані міжнародні проєкти здавалися міцною базою. Проте вона швидко зрозуміла: у Польщі принципово інший підхід до ведення справ.
Тут довіра базується на особистому спілкуванні, довгих розмовах у кафе чи офісах. Полякам потрібно більше часу, щоб сформувати лояльність до партнера — це їхній принциповий підхід. Тому Світлані довелося поступово підлаштовуватися під ці «правила гри».
Олена поїхала на північ Польщі, до Бидгоща. Знайти роботу кухаря (приготування вареників) у готельно-ресторанному комплексі їй допомогли в агентстві. На місці їй допомогли з житлом, харчуванням та навчальними курсами.
Маючи освіту кондитерки-кулінарки та багаторічний стаж, завдання з варениками, які у Польщі називають «пирогами» (pierogi), Олена сприйняла як виклик. Вона жартувала, що українській жінці не варто боятися тіста, адже це улюблена національна страва.
Курси навчили її польського підходу, але коли Олена почала готувати по-своєму, імпровізуючи з начинками та технікою, це справило фурор серед колег. Згодом їй запропонували навчати інших кухарів ліпити вареники «по-українськи», що стало для неї маленькою особистою перемогою.
Особливе ставлення проявляла й родина власника готелю: виявилося, що у роки Другої світової війни бабусю начальниці врятувала українка. Але головним фактором успіху Олена вважає свою сумлінність та прагнення знайти власну нішу.
Читайте також: Польська школа чи українська онлайн? Вибір родин у вимушеній еміграції
Українські біженки радять землячкам, які ще вагаються, не здаватися й дати шанс своїм вмінням, навіть коли навколо все здається чужим. Також вони рекомендують не боятися звертатися до волонтерських центрів, які надають всебічну підтримку — від допомоги з житлом та їжею до побутових речей.
Ще одна важлива порада — відвідувати зустрічі українських спільнот. Там жінки спілкуються, радяться та підтримують одна одну, нерідко пропонуючи роботу у своїх маленьких проєктах.
Харків’янки переконані: навіть далеко від домівки цілком реально створити власний світ, де твої вміння цінують, а підтримка приходить через щоденні зусилля.
Дана Олєйнікова
Не забудьте підписатися на 
в Телеграмі 
, щоб мати можливість читати нові пости!
Комментирование закрыто.