На жаль, Харкову максимально не пощастило з сусідами. Тому після початку повномасштабного вторгнення ті, хто не наважився виїхати за кордон, але й не міг залишатися під щоденними обстрілами, обрали для прихистку західні регіони України.
Одне з міст найвіддаленішої від фронту та найбезпечнішої області — Мукачево. До війни тут проживало трохи понад 85 000 людей. У перші місяці вторгнення місто прийняло близько 25 000 переселенців, чимало серед яких — мешканці Харківщини.
MyKharkov.info розповідає, які враження залишилися у харків’ян від життя на іншому боці країни.
Закарпаття не є лідером за кількістю ВПО з Харкова. Згідно з актуальними даними, тут проживало понад 14 000 мешканців Харківщини. Проте варто враховувати щільність населення: у всій області до війни мешкало менше людей, ніж у самому Харкові. Тому відносно цього фактору можна сказати, що приїхало сюди чимало.
Одна з тригерних тем, яка виникає при зіткненні Сходу та Заходу — мовне питання. Багатьом було важко миттєво перейти на українську в стресових умовах, проте місцеві поставилися до цього спокійно. Самі закарпатці до 2022 року не цуралися російської: багато хто спілкувався нею в побуті, а до 2014 року тут існували окремі класи та навіть дитсадок із російською мовою навчання.
Взагалі тема мови та національності в регіоні дуже глибока. Закарпатці мають свій особливий діалект, який достеменно не зрозуміє жоден інший українець. До прикладу, тут можна почути таке:
«Не миригуйся, поймо на біціклях, цімбора зазвідаю де лем такі фосі крумплі з парадичками узяв» (укр. — Не нервуй, поїхали на велосипедах, запитаю в товариша, де він таку гарну картоплю з помідорами взяв).
За свою історію Закарпаття перебувало у складі 22 держав. Прапори змінювалися, мови змішувалися. Звичайно, після 2022 року ставлення до всього російського стало значно суворішим, але люди ставляться до переселенців із розумінням, адже самі не раз опинялися в умовах кардинальних змін.
Певна толерантність зумовлена й тим, що близько 20% населення тут вважає рідною мовою не українську (знову ж таки — історичний аспект). Якщо ви проїдетеся селищами вздовж кордону, то помітите, що місцеві спілкуються переважно угорською чи румунською.
Харків’яни відзначають, що мукачівці дуже привітні. Ось що каже про свій досвід Ірина:
«Тут дуже доброзичливі і спокійні люди. Це інколи аж дратує через наш слобожанський поспіх і норов (особливо в чоловіках). Та згодом помічаєш, як сама стаєш такою. Асимілюєшся. Мені це подобається, цього інколи дуже не вистачало. Сумую за Харковом, за його міццю і масштабом, люблю назавжди. Та тепер розумію, що моя душа розділена: Харків — рідний, активний, емоційний; Мукачево — спокійне, меланхолійне, чесне. Тут я навіть забуваю зачиняти сумочку в громадському транспорті — знаю, що все буде на місці. А коли ти когось випадково штовхнув, а перед тобою ще й вибачаться, бо стояли занадто близько — починаєш думати, що мукачівці взагалі якісь святі».
Своєю чергою Юлія ділиться враженнями про інфраструктуру:
«Місто дуже подобається. Приємно здивована великою кількістю шкіл (і державних, і приватних), гуртків для дітей, медичних закладів, театрів. Це круто як для районного центру. Окремо порадував ЦНАП та, звісно, замок Паланок. Мукачево — дуже комфортне місто. У державних установах чи сфері обслуговування люди привітні, жодного разу не було зауважень щодо мови».
Переглянути цей допис в Instagram
Не можна не згадати й неймовірну природу: величні гори, весняні сакури, чисті озера, заповідники, долини нарцисів та лавандові поля. Тут красиво в будь-яку пору року.
Читайте також: Валіза, дорога, нове життя: історії харківських біженців
Статистика змін цін на оренду житла на початку війни
Можливо, хтось подумає, що харків’яни сумують за кількістю лавочок чи смітників, але в час війни пріоритети інші. Найбільше засмутили ціни на житло. Сплеск попиту спровокував різке дорожчання, і хоча ситуація дещо стабілізувалася, знайти квартиру в Мукачеві складно. На OLX може бути лише 60 пропозицій оренди, тоді як у Харкові — понад тисячу.
«У Харкові інші масштаби, тому порівнювати важко. Але що справді не подобається — це ціни на оренду. Вони зараз вищі, ніж у Харкові, хоча це й продиктовано реаліями безпеки», — зазначає Юлія.
Ще одна проблема — дороги. Через викладені бруківкою вулиці та вузькі смуги руху (переважно по одній у кожному напрямку) у Мукачеві часто виникають затори, особливо під час ремонтів. Траси також аварійні, хоча це загальноукраїнська біда. Проте харків’яни визнають: навіть у прифронтовому Харкові дорожнє покриття часто краще.
Звісно ж, туга за мегаполісом. Коли все життя мешкаєш у місті-мільйоннику, а опиняєшся в містечку розміром з один житловий масив (як Олексіївка), різниця у ритмі життя відчутна.
У Закарпаття є свої традиції, які здаються харків’янам незвичними.
Порожнє вечірнє місто. Це єдина область, де не було комендантської години, але вона ніби й не потрібна: після 20:00 вулиці порожніють. Навіть у центрі чи на набережній після восьмої вечора майже немає людей.
Транспорт. Громадський транспорт представлений лише маршрутками, які ходять до 20:00–21:00. Деякі райони (наприклад, біля ДЮСШ чи автостанції) залишаються важкодоступними без власного авто.
«Ніхто нікуди не поспішає». Харків’яни звикли, що з 7 ранку місто вирує. В Мукачеві день починається не раніше 9:00–10:00 і обов’язково з повільного «кавілю» (кави). О 17:00–18:00 багато закладів уже зачиняються. Це нагадує розмірений європейський ритм.
Релігійність. Неділя для місцевих — день у церкві. Окрім державних свят, тут суворо дотримуються церковних, коли нічого не працює. Можна приїхати у справах і впертися в зачинені двері, бо «сьогодні свято».
Попри всі відмінності, харків’яни щиро вдячні закарпатцям за прихисток і допомогу в подоланні стресу. Ми різні, але ми — одна країна. І коли закінчиться війна, харків’яни з радістю запросять своїх західних друзів до Харкова, щоб стати ще ближчими.
Ірина Станевич
Не забудьте підписатися на 
в Телеграмі 
, щоб мати можливість читати нові пости!
Комментирование закрыто.