На Слобожанщині тренуються артилеристи НГУ

Підготовку до роботи з гарматою Д-44 пройшли гвардійці на Харківщині. Навчання відбувалося в умовах стандартної процедури таємності, адже навчальні центри та полігони перетворилися на цілі для російських окупаційних військ. Вони постійно завдають по них ракетних ударів, намагаючись розірвати цикл підготовки мобілізованих до успішного ведення бойових дій. Про це повідомили в МВС.

Сьогодні радянська гармата Д-44 перебуває на озброєнні двадцяти країн. Виготовлялася до 1956 року. За цей час їх зробили майже 11 000. Працює переважно по настильній траєкторії. Серед її переваг — великі запаси боєприпасів, надійність та можливість вражати цілі на відстані 15 кілометрів.

“Гармата Д-44, 46 року випуску, калібр 85 міліметрів. Скорострільність гармати дуже добра, приблизно двадцять пострілів на хвилину. Займаємось цілодобово, щоб ми одне одного розуміли з пів слова”, – розповів навідник гармати Євген. До повномасштабного вторгнення заробляв інтелектуальною працею. – “Я писав програми для верстатів, креслив 3-D моделі виробів. Але окупанти розбили ту домівку, де я жив, роботу розбомбили, машину. І тому я тут”.

Приводити гармату у бойове положення та наводитись на ціль – гвардійці навчилися робити це вдень і вночі. Це фізично важко та виснажливо, проте іншого шляху отримати шанси на виживання під час активної контрбатарейної боротьби немає.

За артилерійською бусоллю — боєць з позивним “Небо”. Від нього залежить орієнтування гармати, вимірювання відстані, фіксація цілей, розвідка.

“Спочатку я потрапив до піхоти, але потім почав вчитись на артилериста. Тоді перевели на командира гармати”, — ділиться “Небо”. Він та його дружина – представники творчої професії. Та життя його родини кардинально змінилося після початку повномасштабного вторгнення. — Я був фотографом. Фотографував переважно артистів театру. Дуже люблю балет. Це для мене — святе. Портрети, люди. Я багато фотографував дівчат з ХНАТОБ. Також працював з театром Шевченка. На четвертий день повномасштабного вторгнення по Харкову активно почала працювати авіація. Після того, як уламки після авіаудару потрапили у мій будинок, з дружиною прийняли рішення вивозити дитину. Дуже складно було дістатися до залізничного вокзалу з ХТЗ, таксі не працювало. На вокзалі теж була величезна паніка. Добу ночували на вокзалі поки виїхали до Тернополя. Там ще два дні жили на вокзалі, поки не знайшли волонтерів, які нас поселили. Тоді я повернувся до Харкова, і з вокзалу пішов до військкомату. Наступного дня, я вже був у армії. Раніше до війська жодного стосунку не мав. Але тепер у мене є стимул, бажання: мою дитину образили, як і сотні інших наших дітей. Я не буду цього терпіти!”

Гвардієць зізнається: війна не вбиває творчих інстинктів, він так само, як і раніше мислить фотокадрами. Впевнений, що їх можна б було зробити безліч, високої художньої якості, але сьогодні він повністю віддається навчанню, щоб зробити свій внесок у наближення Перемоги України над росією.

Наразі вже навчені артилеристи виконують бойові завдання і нищать ворога на Донеччині.