Їх їли царі та мандрівники, дворяни та актори, цю страву любили в кожній родині. Так, йдеться саме про пельмені. Їх подавали з бульйоном, оцтом чи сметаною, щедро приправляли перцем, а на царський стіл — навіть у шампанському. І щоразу вони дарували новий смак. У світі, де змінювалися імперії, політичні системи й назви держав, ця страва залишалася незмінною.
У Харкові цей зв’язок між епохами має конкретну адресу — вулиця Кооперативна, де вже кілька десятиліть працює знана багатьма «Пельменна». Навіть будинок, у якому вона розташована, має унікальну історію, варту окремої згадки.
У цій розповіді неможливо оминути шлях самої страви. Часто її вважають винаходом сибіряків, хоча дослідники доводять: перші пельмені з’явилися в Китаї понад 2000 років тому.
Звідти вони «помандрували» до комі-перм’яків та удмуртів, які почали готувати їх по-своєму, називаючи «пельнянь» — хлібні вушка. Згодом страва стала відомою на Уралі й дісталася столиці тодішньої імперії вже під знайомою назвою «пельмені».
Відомо, що перші «хлібні вушка» продавали за ціною устриць. Проте кухарі швидко опанували рецептуру й почали вигадувати власні начинки. Відомий письменник Володимир Гіляровський згадував навіть «пельмені з фруктами в рожевому шампанському».
У радянські часи залишилася проста формула «тісто та м’ясо», яку залюбки використовували господині. Ліплення пельменів було справою сімейною, довгою та святковою. А оскільки смакувати ними хотілося частіше, харків’яни зазирали до відомої пельменної, де готували «як удома».
«Пельменна» в цоколі цього будинку виглядає наче портал між поверхами часу. Але сам будинок точно не випадковий. Його звели ще у 1820-х роках за проєктом архітектора Андрія Тона. Замовником виступив купець Іван Ващенко, який торгував худобою та м’ясом — символічно, що через півтора століття м’ясна страва стане головним символом його дому.
Ващенко був заможною людиною: мав левади, заводи (свічковий, миловарний, алебастровий), кілька кам’яних дворів та чимало землі. Він збудував дім, який за міцністю пережив два століття.
Щоправда, доля купця була непростою: у 1914 році його викрили у розтраті, через що він мусив закласти цегельний завод, аби вийти з-під арешту. Попри фінансові труднощі, будинок він зберіг. Після смерті Івана Ващенка там жили його нащадки аж до 1917 року, коли бурхливі події змусили багатьох дворян покинути країну.
Читайте також: Смаки старого Харкова: легендарні кафе, які працюють і сьогодні
У 1920-х роках будинок націоналізували. Історія ж безпосередньо закладу стартувала у 1964 році, коли його відкрив Червонозаводський комбінат громадського харчування. Це був типовий харківський формат: без зайвого пафосу, але з постійним аншлагом.
Ціни були помірними, а черги — величезними, особливо перед сеансами в сусідньому кінотеатрі «Москва». Вечеря в пельменній до або після фільму стала справжньою міською традицією.
Меню тоді було аскетичним: лише пельмені та пиво (міцний алкоголь дозволяли тільки ресторанам). Пиво привозили ящиками — до 40 на тиждень, і розкуповували його миттєво. Горілка та розширене меню з’явилися тут лише в середині 90-х.
У 1996 році заклад перейшов у приватну власність. Завідувачка виробництва Ірина Бражник, яка раніше працювала технологинею на комбінаті, взяла відповідальність за долю «Пельменної». Вона зробила все, щоб зберегти автентичність місця.
Шлях не був легким. У середині 1990-х заклад пережив страшний удар — аварію на Диканівських очисних спорудах. Приміщення затопило так, що вода стояла по пояс; її відкачували пожежними машинами. Після техногенної катастрофи «Пельменна» була зачинена 40 днів, поки все приводили до ладу.
Завдяки зусиллям директорки заклад не просто вижив, а став туристичним об’єктом. Під час Євро-2012 локація опинилася на шляху футбольних фанатів до стадіону «Металіст». Відтоді пельменями часто смакували іноземці.
У закладу є справжня «армія» відданих прихильників. Пані Ірина згадує викладача училища імені Лятошинського, який понад 25 років не зраджував улюбленій страві. Інший гість, підприємець Олександр, розповідає журналістам, що приходить сюди ще з дитинства, коли за руку його приводив дідусь.
Смак за десятиліття не змінився — кухарі й досі ліплять пельмені власноруч, змішуючи свинину з яловичиною, а свіже м’ясо закуповують переважно на Кінному ринку.
Читайте також: «Україна» в серці Харкова: історія кінозалу, що став архівом міських спогадів
Навіть під час повномасштабної війни «Пельменна» залишається «островом стабільності». Сьогодні тут можна замовити не лише головну страву, а й домашню кухню:
Затишок створюють деталі: меню в дерев’яній рамці з петриківським розписом (робота доньки директорки), світлини старого Харкова та барельєфи художника Михайла.
Дещо залишилося незмінним ще з радянських часів — наприклад, масивні столи виробництва НДР. Вони витримали епохи. Пані Ірина згадує, як власноруч покривала їх корабельним лаком після ретельного шліфування.
Плитка на стінах, телевізор у кутку, ікона з рушником та кімнатні рослини на підвіконнях створюють ту саму атмосферу «ностальжі».
Чому це місце тримається так довго? Секрет Ірини Іванівни простий і позбавлений пафосу: жорстке дотримання технології. Робити все за правилами — ось і вся магія.
Для Харкова ця точка на Кооперативній — не просто їдальня. Це заклад, що зберігає пам’ять і дарує надію. Як і всі харків’яни, він балансує між обстрілами, залишаючись містком між славним минулим та мирним майбутнім.
Дана Олєйнікова
Не забудьте підписатися на 
в Телеграмі 
, щоб мати можливість читати нові пости!
Комментирование закрыто.