Харківщина — це не лише індустріальні гіганти та безкраї поля, а й величезний архів топонімів, де назви стають ключами до минулого. Козацький слід, особливості ландшафту, імена перших поселенців і навіть помилки в документах — усе це залишило відбиток на сучасній карті.
Ізюм, Зміїв, Барвінкове — здавалося б, відповідь тут очевидна. Проте запевняємо: ви будете здивовані, адже в етимології цих слів не все так однозначно. MyKharkov.info пропонує зануритися в історію виникнення назв міст Харківщини.
Мабуть, це найбільш відома топонімічна загадка регіону. Місто зі «смачною» назвою, на гербі якого ще у 1782 році було зображено виноградні лози, насправді з сушеним виноградом ніяк не пов’язане.
Краєзнавець Леонід Щибря довів, що версія про «виноградне» походження помилкова. Він зауважив, що прямі згадки про вирощування винограду в Ізюмі в ті часи відсутні. Перші сорти цієї культури з’явилися в регіоні (у Чугуєві) лише у 1663 році, тоді як місто Ізюм заснували ще у 1639-му.
Деякі історики вважають, що назву місту дала невелика річка Ізюмець. Пам’ятаєте старий радянський фільм «Іван Васильович змінює професію»? Головний герой пише царський указ: «Прогнати кримського хана з Ізюмського шляху!» Спочатку існував стратегічний Ізюмський шлях, а згодом від нього отримало назву й місто.
Але річкова версія влаштовує не всіх. За даними Щибрі, найбільш реалістичним варіантом є походження від тюркського «Uzun dağ» — «Довга гора». Величний Крем’янець (Довга гора) був важливим орієнтиром у степу. Згодом незвичні для слов’янського вуха тюркські звуки трансформувалися у зрозумілішу форму: «узун» або «узюм» перетворилося на «Ізюм».
Зміїв — одне з найдавніших поселень Харківщини. Кількість версій про його назву прямо пропорційна віку міста.
Існує щонайменше п’ять основних припущень:
Де закінчується народний переказ і починається достовірна етимологія, сказати важко. Втім, усі версії мають власну логіку: місцевість справді болотиста, річки звивисті, а резиденція Шарукана — цілком реальний об’єкт, задокументований у літописах.
Цікаво, що у 1976–1990 роках місто мало назву Готвальд — на честь чехословацького комуніста. На щастя, історична назва повернулася ще до офіційної декомунізації.
Читайте також: Чому Безлюдівка — не «без людей»: історія назв селищ та містечок біля Харкова
Навколо цього слобожанського міста існує кілька легенд, і всі вони доволі романтичні.
Слобода Барвінкова Стінка була заснована у 1651–1653 роках козаками на чолі з отаманом Іваном Барвінком. Це не вигаданий персонаж: є чимало підтверджень його існування, зокрема пам’ятники та місце поховання. Отже, перша версія — місто назване на честь засновника.
Друга легенда не менш поетична. За переказами, поблизу садиб перших поселенців пролягала балка, де рясно цвів барвінок. Так виникли назви Барвінкова Балка, Барвінкова Стінка, а згодом — просто Барвінкове.
А чому саме «Стінка»? Річ у тім, що раніше стрімкий берег річки називали «пристенком». Тому слобода тривалий час іменувалася Барвінковою Стінкою. Цікаво, що ці версії не заперечують одна одну: отаман на прізвище Барвінок цілком міг заснувати слободу біля схилу, вкритого квітами.
На карті України є два Золочева: на Харківщині та на Львівщині. Зв’язок між ними значно глибший, ніж випадкова ідентичність назв.
Слобідський Золочів з’явився у 1677 році, коли група переселенців із Задніпровської України (зокрема з містечка Мишурин Ріг) на чолі з Костянтином Федоровим вирушила на схід.
Як і багато давніх поселень, він має свої легенди. Одна з них розповідає, що у 1680 році під час бою з татарами хан нібито втратив у водах річки Уди золотий шолом та шаблю. Це «золото» на дні й дало ім’я місту. Інша версія каже про «золоті» врожаї, що виблискували на сонці.
Проте історики схиляються до раціонального пояснення: переселенці просто «принесли» назву з собою з рідного західноукраїнського Золочева. Це був спосіб зберегти зв’язок із домом. Сьогодні цей зв’язок офіційно підтверджений: обидва міста є побратимами.
Чугуїв — місто, де Ілля Рєпін провів дитинство, а козацька фортеця постала на руїнах давнього городища. Походження назви достеменно невідоме, але перші згадки про Чугуєве городище належать до кінця XVI століття.
Є версія, що сягає глибини віків. Давньоруські літописи X–XI ст. згадують місто Чешуєв, що залишилося після розгрому Хозарського каганату князем Святославом. Імовірно, літописці просто адаптували тюркську назву під слов’янську вимову, і з часом вона перетворилася на «Чугуїв».
Існує й суто татарська версія: слово «чуга» означало вузький кафтан із короткими рукавами, який носили місцеві жителі. У радянські часи місто намагалися перейменувати на Фрунзе, але назва не прижилася — історична пам’ять виявилася міцнішою.
Читайте також: Харків: архітектура, що випередила час і застрягла в майбутньому
Історія Балаклії, заснованої у 1663 році, — це класичний приклад гідроніма (назви від водойми). Стара назва річки Буліклея має тюркське походження і перекладається як «рибна річка». Цікаво, що Балаклія є лінгвістичним «родичем» кримської Балаклави: обидві назви містять корінь «балик» (риба).
У XVIII столітті місто намагалися офіційно іменувати Ново-Серпуховом (на честь полку), але в народі назва Балаклія залишалася незмінною. Зрештою, адміністрація капітулювала перед живою мовою.
Сама назва міста вже містить релігійний підтекст. Офіційно вона зафіксована у 1672 році, хоча ще у 1571-му тут згадувався Дяків Острог — оборонний пункт на кордоні.
За основною версією, назва походить від першої церкви, освяченої на честь Святого Духа. Проте існує й народний переказ про Богодухівську гать та сторожа, який мав незвичайну силу — «дух від Бога».
Сьогодні, коли Харківщина продовжує боронитися від ворога, ці назви набули нового виміру. Ізюм, Чугуїв, Балаклія — ці слова тепер знає весь світ. За ними стоять не лише воєнні зведення, а й пласти історії: тюркські степи, козацькі залоги та незламна людська пам’ять.
Ми оберігаємо ці імена, щоб наші милозвучні міста ніколи більше не намагалися перетворити на безликі радянські штампи.
Ірина Станевич
Не забудьте підписатися на 
в Телеграмі 
, щоб мати можливість читати нові пости!
Комментирование закрыто.