1 травня. Середмістям Харкова крокують колони. Люди несуть транспаранти й квіти, лунають гасла — серед яких і добре знайоме «Мир, труд, май». Грає музика, попереду — святкові трибуни, повз які проходять колективи підприємств, студенти та школярі.
Це сценарій, що десятиліттями повторювався і задавав ритм місту. Проте сьогодні це лише відгомін минулого. З часом 1 травня втратило публічний формат і перестало бути подією, яка об’єднувала громаду. Поступово зник і сам сенс урочистості, що в радянський період була однією з ключових у календарі та поєднувала офіційну ідеологію з масовою участю людей.
Сьогодні замість колон — зведення з фронту, замість святкових площ — повідомлення про обстріли та атаки. Про трансформацію цієї дати — читайте у матеріалі MyKharkov.info.
Парад на День праці в Торонто, 1900 рік
Для багатьох українців 1 травня досі асоціюється насамперед із радянським минулим: демонстраціями, гаслами й додатковими вихідними. Втім, ця дата має значно глибше походження.
Історія дня праці сягає корінням у робітничий рух кінця ХІХ століття. У 1886 році в Чикаго відбулися масові страйки працівників, які вимагали впровадження восьмигодинного робочого дня.
Після сутичок із поліцією та загибелі людей ці події отримали міжнародний резонанс і стали символом боротьби за трудові права. Саме на цьому тлі традиція почала поширюватися світом, хоча її зміст у різних країнах відрізнявся.
У 1889 році Другий Інтернаціонал ухвалив рішення щороку проводити 1 травня акції солідарності. Вже з 1890 року цей день відзначали в європейських містах як час страйків, демонстрацій та політичних виступів.
На українських землях першотравневі акції з’явилися наприкінці ХІХ століття. Першим містом, де їх провели відкрито, став Львів, який тоді перебував у складі Австро-Угорщини. Водночас у підросійській частині України, зокрема й у Харкові, такі заходи залишалися забороненими. Зібрання відбувалися у форматі маївок — виїздів за місто, що маскувалися під відпочинок, але фактично мали політичне підґрунтя.
День праці у Львові, який раніше називали “Львівська маївка”, 1990 рік
Після більшовицького перевороту 1 травня змінює статус. У радянському союзі його перетворюють на офіційне державне свято — День міжнародної солідарності трудящих. Вихідними стають 1 та 2 травня.
Формат також зазнає змін: замість протестів проводять масові демонстрації, участь у яких фактично є обов’язковою. Якщо спочатку ключовою вимогою був восьмигодинний робочий день, то згодом акцент зміщується на ідеологічні лозунги.
Показовим став 1986 рік. На п’ятий день після аварії на Чорнобильській АЕС першотравневі демонстрації не скасували: масові заходи відбулися, попри небезпечний радіаційний фон.
Наприкінці існування СРСР характер події почав змінюватися. У 1990 році першотравнева хода переросла в антиурядовий мітинг, а Михайло Горбачов був змушений залишити захід.
Сьогодні 1 травня відзначають у 142 країнах світу. Політичний підтекст поступово зник, і нині у більшості держав цей день сприймається як День праці та весни.
Читайте також: Від свята весни до дня боротьби: як змінювалося 8 Березня в Україні після 1991 року
Демонстрація 1 травня 1967 року у Харкові / Фото: інтернет-аукціон Violity
На початку ХХ століття Харків був одним із найбільших промислових центрів — із потужними підприємствами, залізничними вузлами та значною кількістю пролетаріату. Саме ця концентрація сили створювала умови для масових виступів.
У 1900 році в місті відбулася одна з перших масових робітничих акцій. Підготовка тривала заздалегідь: до Харкова таємно завозили прокламації та брошури. 1 травня страйк охопив близько 10 тисяч працівників. Найактивнішими були робітники залізничних майстерень, депо та паровозобудівного заводу.
Учасники збиралися в різних частинах міста — зокрема в районі Кузинського мосту. Через тиск поліції відкриті виступи були обмежені: робітники співали пісні, а окремі вимоги вигукували з натовпу. Сутички тривали й на вулиці Великій Панасівській, де затримали понад сто осіб.
З 1 травня пов’язана традиція маївок — виїздів на природу. В часи російської імперії під виглядом таких поїздок відбувалися нелегальні зібрання. Це дозволяло уникати переслідувань.
У радянський період маївки втратили політичний сенс і стали неофіційною частиною дозвілля. У Харкові популярним місцем був Лісопарк.
Алла Солощук, харків’янка: «Маївка тоді асоціювалася з приходом весни. Ми знали, що це свято трудящих, але для нас це була особлива атмосфера. Нам, дітям, дуже хотілося потрапити на парад. Навкруги стояла міліція, адже на демонстрацію проходили переважно працівники підприємств. Одного разу ми пробралися на площу. Я побачила духовий оркестр, багрові прапори, військовий парад, колони робітників. Тоді це справді сприймалося як урочистість».
У радянський період 1 травня було інтегроване в побут. З’являлися дивакуваті імена (як-от Даздраперма — «Да здравствует Первое мая»), назви міст (Первомайськ) та однойменні вулиці. До цієї дати часто приурочували відкриття об’єктів. Наприклад, у 1939 році в Харкові відкрили першу тролейбусну лінію довжиною 6,6 км.
Любов Ткаль, ветеранка праці: «Першотравнева демонстрація — для нас це була подія, до якої готувалися заздалегідь. У мене навіть думки не було не піти. Ми з чоловіком працювали на ФЕДі, збиралися на заводі й звідти колоною йшли в центр — з музикою і піснями».
Підготовка стосувалася і вигляду. Навіть у тяжкі післявоєнні роки жінки шили нові сукні, а чоловіки ретельно голилися та одягали костюми.
Демонстрація 1 травня 1984 року у Харкові / Фото: інтернет-аукціон Violity
«У мене була синя в білу цяточку сукня з білим комірцем, і “скандинавки” — білі босоніжки, дуже модні у 50-ті роки. Чоловік обов’язково одягав костюм, білу сорочку, краватку — збирався, як на велике торжество», – пригадує жінка.
Після офіційної частини починалося неформальне застілля.
«Обов’язково готували холодець — це була головна страва. Олів’є з’явився пізніше. Ставили картоплю з м’ясом, соління — огірки, помідори. А до чаю пекли пироги», — згадує пані Любов.
Читайте також: Харків: архітектура, що випередила час і застрягла в майбутньому
Після розпаду СРСР 1 травня залишилося в календарі, але його зміст трансформувався. У 2017 році в межах декомунізації назву змінили на День праці, а вихідний 2 травня скасували. У 2000–2010-х роках ходи у Харкові ще тривали, проте ставали дедалі менш чисельними.
За даними КМІС, сьогодні День праці вважають важливим лише близько 5% українців. З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році додаткові вихідні було скасовано.
1 травня 2022 року Харківщина здригалася від обстрілів. У місті не було парадів — люди ховалися в метро та укриттях. Ця дата пройшла шлях від масового протесту до інструменту ідеології, а нині — до історичної дати, що більше не визначає міський ритм.
Сьогодні Харків живе в іншій реальності. Сенси тут формуються не директивами зверху, а важкими обставинами війни. У цьому контексті 1 травня — це вже не подія, що об’єднує спільним сценарієм, а лише частина складної історії великого міста.
Антоніна Вербицька
Не забудьте підписатися на 
в Телеграмі 
, щоб мати можливість читати нові пости!
Комментирование закрыто.