У 2026 році карта Харкова промовляє іменами героїв: топоніми міста увіковічнюють пам’ять понад 35 полеглих захисників та захисниць. Серед них — затишний сквер навпроти будинку №5 на вулиці Конторській. До червня 2023 року це місце не мало назви, аж поки за ініціативою міської ради йому не присвоїли ім’я Владислави Черних.
Бойова медикиня та операторка БПЛА підрозділу «Хартія», відома за позивним «Аїда», загинула в запеклих боях під Бахмутом наприкінці 2022 року.
Владислава народилася в Харкові 28 червня 1994 року в родині інтелектуалів. Її батько, академік НАН України та професор Валентин Черних, на той час очолював Національний фармацевтичний університет. Мати, Валентина Франківна, поєднувала лікарську практику з науковими пошуками в медицині. Разом із Владою в родині виховувалася старша сестра Юлія.
З малечку дівчина вражала активністю: її цікавило буквально все, тому вибір професії не був миттєвим. Вона мала хист до малювання і серйозно замислювалася над архітектурою.
Влада вільно володіла англійською, вивчала інші іноземні мови. Ця всебічність проявлялася в усьому: від бойових мистецтв до гри на барабанах, від написання віршів до занять психологією та театральних курсів. Вона прагнула максимально розкрити свій потенціал і зрештою, наслідуючи приклад матері, обрала медицину.
Вищу освіту Владислава здобула в Харківському національному медичному університеті, який закінчила з відзнакою у 2017 році. Ще студенткою вона захопилася наукою, тому логічним кроком став вступ до аспірантури — цього разу на базі лабораторій НФаУ.
Восени 2019 року вона розпочала роботу над дисертацією за спеціальністю «Медицина», але вже навесні світ сколихнула пандемія COVID-19. Карантинні обмеження закрили доступ до лабораторій, а згодом дозволили працювати там лише за умови повної самоізоляції.
Влада не звикла відступати: вона наодинці проводила складні експерименти з лабораторними тваринами, фіксувала дані та готувала публікації. Її характер не дозволяв просто чекати — вона хотіла якнайшвидше завершити цей етап, щоб рухатися далі.
Результати її трирічної праці вражають: 3 методичні рекомендації, 5 наукових статей та 22 тези доповідей, багато з яких вона особисто презентувала на міжнародному рівні. Захист дисертації PhD був запланований на осінь 2022 року.
Рукопис був фактично готовий, лишалося дочекатися останніх публікацій та оформити папери. Проте плани на мирне наукове майбутнє перекреслило повномасштабне російське вторгнення.
24 лютого 2022 року застало родину в селищі Лісне, що на північ від Харкова. Вибухи змусили їх спуститися у підвал, який став домівкою на довгі три місяці. Лісне опинилося у «сірій зоні»: воно не потрапило в окупацію, але перебувало під постійними обстрілами. Попри відсутність зв’язку та світла, родина залишилася на місці, підтримуючи сусідів.
Навіть у таких екстремальних умовах Владислава продовжувала працювати над рукописом дисертації, а коли вдавалося спіймати зв’язок — консультувалася з науковим керівником. Проте дні під обстрілами гартували інше рішення. Любов до рідного Харкова та медичний фах підштовхували її до лав захисників.
На початку травня Владі вдалося на один день потрапити до Харкова з волонтерами. Побачивши руйнування рідного міста, вона остаточно вирішила: її місце на передовій. Як лікар вона прагнула бути там, де зможе принести найбільшу користь для перемоги.
Читайте також: Без права на слабкість: харків’янки на передовій та в тилу прифронтового міста
У травні 2022 року вона підписала контракт, ставши першою жінкою у польовій частині добровольчого формування «Хартія». Після додаткового вишколу в червні розпочалася її служба. Саме тоді на харківській набережній вона дала інтерв’ю «Суспільному». Сквер «Стрілка» був її улюбленим місцем — Влада казала, що саме там б’ється серце міста.
На фронті «Аїда» не обмежилася медициною. Маючи досвід цивільного знімання з дронів, вона блискавично опанувала військові БПЛА. Владислава стала універсальним фахівцем: медикинею та пілотом розвідників, бомбардувальників і ударних дронів.
Восени 2022-го вона пройшла бої під Куп’янськом, а згодом — на Донбасі, де вже командувала групою ударних дронів. Відомий випадок, коли під вогнем ворожого гелікоптера вона врятувала побратима, який втратив руку.
Завдяки її холоднокровності та фаховій допомозі під час евакуації воїн вижив. Попри жахи війни, під час коротких візитів додому до батьків, які переїхали в Харків, Влада випромінювала впевненість — вона відчувала, що перебуває на своєму місці.
Трагедія сталася 28 грудня 2022 року під Бахмутом. Під час виконання бойового завдання 28-річна Владислава потрапила під ворожий обстріл. Отримані поранення виявилися несумісними з життям.
30 грудня з героїнею прощалися у стінах її рідного НФаУ. Владу поховали на 2-му міському цвинтарі. За мужність та відданість країні її посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Її наукова праця на здобуття ступеня доктора філософії так і залишилася офіційно незахищеною, хоча була виконана у повному обсязі.
Сьогодні пам’ять про «Аїду» живе в багатьох деталях:
Сквер її імені символічно знаходиться там, де за пів року до загибелі вона натхненно розповідала журналістам про тактичну медицину та плани на майбутнє. Вона знайшла своє покликання в тому, щоб поєднувати науку та бойовий досвід задля порятунку життів.
Війна забрала талановиту харків’янку, але її історія — це те, що ми не маємо права забути.
Галина Григорів
Не забудьте підписатися на 
в Телеграмі 
, щоб мати можливість читати нові пости!
Комментирование закрыто.