Українська клубна сцена не зникла навіть тоді, коли у лютому 2022 року країна прокинулася від вибухів і сирен. У містах, мешканці яких навчилися жити між тривогами та новинами з фронту, клуби та культурні осередки стали чимось набагато більшим, ніж просто локаціями для вечірок. У Харкові одним із таких символів став Some People — центр нової культури, що з’явився вже під час повномасштабної війни.
За проєктом стоїть спільнота, яку давно знають в українському субкультурному середовищі. Їх об’єднує пристрасть до вуличної моди, музики та медіа — усього, що формує сучасний міський ландшафт. Цей задум народився з постійного руху, експериментів і гострого бажання створювати своє, навіть коли місто здригалося від прильотів.
За словами співзасновника Some People Антона Назарка, на другий рік російського вторгнення команда помітила тривожну тенденцію: концерти, клубні події та театральні вистави — усе те, що робило Харків живим, раптом зникло з публічного простору.
Така пауза була небезпечною, адже коли культура перестає бути видимою, настає стагнація. А якщо вона вкоріниться, повернути динаміку міського життя буде надзвичайно складно. Саме з усвідомлення цієї відповідальності виникла ідея створити місце, де культура розвиватиметься попри обстріли.
Локацію знайшли серед порожніх цехів старого машинобудівного заводу в промисловій зоні. Часу на роки планувань і дорогі проєкти, як у європейських столицях, не було — ситуація вимагала дій «тут і зараз». Команда взялася за благоустрій, перетворюючи занедбане приміщення на простір, де музика, танці й зустрічі повернуть харків’янам відчуття життя.
Читайте також: Скарби Харківщини: таємниці, приховані під нашими ногами
Історія Some People почалася у 2023 році. Команда працювала виснажливими циклами: кілька тижнів тривало будівництво — бетон, мішки з цементом, зведення нових перегородок і залів.
Потім наставала пауза: простір відмивали від пилу та відкривали для відвідувачів. У цих ще сирих стінах проводили андеграундні концерти, електронні вечірки чи вистави незалежного театру «Нафта». Після заходу ремонтні роботи відновлювалися знову.
Для команди такий ритм став звичним. Центр поступово змінювався, обростав деталями та новими заходами, але головне — він уже жив. Починали майже з нуля, не маючи гарантій, що ресурсів вистачить хоча б на перші місяці.
Антон Назарко згадує: на старті не було коштів навіть на оренду. Рішення було радикальним і дуже особистим: засновники продали власні автомобілі та оформили кредити, щоб запустити процес.
Це був свідомий ризик. Команда розуміла, що зовнішньої підтримки може й не бути, але вирішила не чекати. Логіка була простою: допомога приходить до тих, хто вже діє. Людям та організаціям легше долучитися до проєкту, який уже існує в реальності, а не лише у презентаціях.
Перший рік усе будували власним коштом, згодом була коротка співпраця з USAID. Коли ж фінансування припинилося, частина робіт «зависла». Порятунком стали гранти, на які Some People постійно подавали заявки. Завдяки підтримці House of Europe на першому поверсі вдалося обладнати кінотеатр для аудіовізуальних перформансів, авторського та документального кіно.
Менеджерка великих інфраструктурних грантів House of Europe Олена Оногда зазначає, що конкуренція за ці ресурси надзвичайно висока. Донорів, готових вкладатися у відновлення культурних просторів в Україні під час війни, обмаль. Проте у House of Europe оцінили Some People як критично важливий проєкт для збереження ідентичності.
Програма усвідомлює всі виклики: від прямої загрози життю через обстріли до дефіциту підрядників і проблем із документами під час блекаутів. Та попри все, саме такі ініціативи дозволяють культурі залишатися живою у прифронтовому місті. Пані Олена переконана: коли агресор намагається зруйнувати нашу самобутність, інвестиції в її збереження — це шлях до сили громади.
З появою центру команда помітила, як почало змінюватися саме місто. Це виявлялося у взаємодії людей: вони стали активніше спілкуватися на вулицях, виступати з громадськими ініціативами.
У 2023 році в Харкові відновили роботу театр «Нафта», медіа «Люк», ресторан «Трипіччя», креативна агенція Arriba, Літературний музей та «ЄрміловЦентр». Разом із Some People ці спільноти створили середовище, де можна не просто проводити час, а відчувати приналежність до спільної справи.
Окреме місце в житті центру посідають військові. Some People став одним із небагатьох місць поблизу фронту, де захисники можуть на короткий час повернутися до цивільного життя. Вхід для них завжди безкоштовний.
Команда вірить: коли бійці повертаються на позиції, вони забирають із собою частинку тієї атмосфери — вистав, музики та теплих зустрічей. Для засновників місія зрозуміла без слів: ворог хоче, щоб Харків замовк, тому їхнє завдання — щоб музика й розмови тривали.
Читайте також: Козацький стрит-фуд на БлагБазі: як з’явився «Благовіщенський Курінь»
Танцпол Some People перетворився на майданчик для знайомств, обговорення ідей та створення нових проєктів. Завдяки шоукейсам від культових клубів ∄ (K41), Cxema та ABO, виступам Ернестаса Садау (Digital Tsunami), PRZ та резидентів Tresor — Toxido Mask і Chloe Lula — місто знову відчуло себе частиною світового культурного контексту.
Відвідувачі зізнаються журналістам: центр допоміг їм повернути інтерес до життя та переконав, що варто залишатися вдома й працювати заради майбутнього Харкова. Для декого перший вихід на танцпол після сильних психологічних стресів став початком реабілітації.
Кожна така історія підтверджує: Some People — це не просто клуб, а острівець життя посеред прифронтового міста, де спільнота сильніша за страх.
Дана Олєйнікова
Не забудьте підписатися на 
в Телеграмі 
, щоб мати можливість читати нові пости!
Комментирование закрыто.