Перед початком чергового навчального року в Польщі тисячі українських родин знову постали перед вибором, який є набагато складнішим, ніж здається на перший погляд. Залишити дитину в українській онлайн-школі, тримаючись за зв’язок із домом, чи прийняти місцеві правила гри й інтегруватися в польську систему освіти? Для одних це питання принципу, для інших — безпеки, а для більшості — страху помилитися в рішенні, що визначатиме майбутнє дитини на роки вперед.
На цьому тлі в Польщі знову загострилася дискусія щодо школярів, які продовжують дистанційне навчання за українською програмою. Частина родин уже повернулася на батьківщину, проте соціальні виплати у розмірі 800 злотих подекуди надходили навіть тоді, коли дитина фактично не відвідувала польський заклад.
Щоб змінити ситуацію, влада переглянула правила підтримки: від 1 вересня 2024 року українські діти, які перебувають у країні, зобов’язані навчатися в місцевих школах. Лише за цієї умови родини можуть отримувати допомогу за програмами «800 плюс» та «Добрий старт».
Після впровадження цих змін до польської освітньої системи додатково зарахували 39 000 українських учнів. Як це рішення сприймають харків’яни, що нині мешкають у Польщі?
Станом на 2026 рік у Польщі перебуває близько 300 000 українських дітей. Проте понад половина з них опинилася ніби між двома світами. Формально вони зареєстровані в країні, однак до польських шкіл не ходять. За оцінками Gazeta Wyborcza, доля майже 150 000 школярів залишається невідомою: вони або вчаться дистанційно, або взагалі випадають з освітнього процесу.
Дослідження Центру громадянської освіти підтверджує: понад 53% українських дітей шкільного віку, які мешкають у Польщі, не відвідують місцеві заклади. Це щонайменше 112 000 молодших школярів та 43 000 підлітків. Батьки аргументують це продовженням онлайн-навчання в Україні. Проте перевірити реальний стан справ складно, адже система не має інструментів для контролю за фактичним навчальним процесом у цифровому форматі.
Водночас польська статистика фіксує й іншу тенденцію: протягом 2025 року з польських шкіл пішли 4 500 українських учнів. Обов’язок відвідувати школу стосується не лише малечі, а й старшокласників, хоча для останніх онлайн-формат залишили як виняток. Для порівняння: у 2024 році в польських початкових і середніх школах навчалося 147 755 українських дітей, ще 30 610 відвідували дитячі садки.
Ігор — біженець із Харкова, який перебрався до Польщі на початку повномасштабної війни. Його молодший брат Володимир у березні 2022 року пішов до шостого класу початкової школи у Кракові. Найскладнішим тоді виявився не сам переїзд, а пошук вільного місця.
Ігор згадує, що в їхньому районі було кілька шкіл, але навесні 2022-го вони були переповнені. Зрештою родині вдалося влаштувати хлопця до школи святої Анни №18. Адміністрація допомогла Володимиру зі шкільним приладдям, що приємно вразило родину, яка не очікувала на таку підтримку. На думку Ігоря, очне навчання критично важливе:
«Дитині необхідне спілкування з однолітками. Дистанційний формат не забезпечує тієї соціалізації, яку дає живий колектив».
Зараз Володимир має друзів серед поляків, з якими грає в ігри та зустрічається після уроків. Для їхньої родини перехід до місцевої школи став однозначно правильним рішенням.
Читайте також: Валіза, дорога, нове життя: історії харківських біженців
До нових правил Польщі Ігор ставиться з розумінням. Він вважає логічним рішення прив’язати виплати «800 плюс» до навчання. Водночас чоловік зауважує: фінансова допомога не має ставати інструментом тиску, якщо дитина психологічно не готова до зміни системи.
На його думку, батьки, які планують майбутнє дитини в Європі, рано чи пізно мають зробити вибір на користь місцевої освіти, попри внутрішній спротив чи страх. Фінансові стимули від уряду лише допомагають швидше прийняти це неминуче рішення.
Проте є і практичний бік. Ігор припускає, що масовий приплив учнів може спровокувати дефіцит місць. Якщо в школах бракуватиме класів чи вчителів, державні вимоги залишаться лише на папері. Рішення спрацює тільки за умови, що держава зможе реально забезпечити кожну дитину місцем за партою.
Українські батьки відзначають, що польська школа суттєво змінює їхні звички. Наприклад, початкова освіта тут триває 8 років, після чого учні обирають між ліцеєм та професійною школою (технікумом).
Ірина Петрушевич із Києва звернула увагу на шкільну дисципліну та цифровізацію. Усі конфлікти чи успіхи фіксуються через платформу Librus (електронний щоденник). Якщо виникає проблема, вчитель надсилає особисте повідомлення з проханням прийти на розмову.
Родина з Харкова, яка побажала залишитися анонімною, відзначила суворий контроль за відвідуванням. Запізнення та пропуски миттєво відображаються в системі. Якщо учень пропускає понад 25% занять, це може призвести до серйозних наслідків, аж до відрахування.
Також українців дивують культурні кордони у вихованні. У Польщі не прийнято робити зауваження чужим дітям — усі питання вирішуються через батьків або адміністрацію школи.
Фізичні покарання або крик на дитину (навіть під час істерики в громадському місці) є неприпустимими й відсутні в культурі поведінки поляків.
Пані Ірина також помітила різницю в емоційному стані дітей. Польські школярі виглядають більш безтурботними, вони рідко говорять про ракети чи тривоги. Українські ж діти живуть у подвійній реальності, постійно перебуваючи в інформаційному полі війни. Це значне психологічне навантаження, яке теж впливає на швидкість їхньої адаптації.
Попри стабільність, чіткі правила та прозорі перспективи в Польщі, більшість родин мріють про повернення. Вони сумують за рідними вулицями, своїми квартирами та звичними маршрутами. Харків’яни зізнаються: хоча діти успішно адаптувалися, відчуття «тимчасовості» не зникає.
Ніби зібрані валізи й досі стоять у коридорі, готові до дороги додому.
Дана Олєйнікова
Не забудьте підписатися на 
в Телеграмі 
, щоб мати можливість читати нові пости!
Комментирование закрыто.