«За Харків билися усі: і військові, і цивільні. Підрозділи ЗСУ, Нацгвардія, поліція, просто добровольці», — командир 92-ї бригади Федосенко

Перших три дні 92 окрема механізована бригада ім. кошового отамана Івана Сірка вела бої на напрямку від адміністративного кордону Харківської та Сумської областей до адміністративного кордону Харківської та Луганської областей. Про це розповів командир 92-ї окремої механізованої бригади, Герой України Павло Федосенко.

«Це була смуга відповідальності нашої бригади. Після цього надійшла команда зайняти оборону по периметру Харкова. Вночі підрозділи перегрупувалися, а вже зранку зайняли оборону вздовж кільцевої дороги. На той момент у місті точилися вуличні бої. За Харків билися усі: і військові, і цивільні. Підрозділи ЗСУ, Нацгвардія, поліція, просто добровольці. Ворога колошматили буквально на кожній вулиці. Надзвичайно важливо було перехопити ініціативу в перші 10 днів, що ми і зробили. Вибили росіян з міста, нормально закріпилися і все – вони втратили момент раптовості й зрозуміли, що більше до міста їм не пробитися», — згадує комбриг.

Павло Федосенко упевнений: саме у той момент усі вперше відчули, що не така страшна та російська армія, як здавалося. І хоча ворога, звісно, недооцінювати не можна, але бити його можна і потрібно.

«Росіяни – це армія варварів та мародерів. Коли ми вибивали росіян з Циркунів, наприклад, вони там кидали своїх поранених, особовий склад натомість на техніку вантажили пральні машини тощо і тікали з цим награбованим барахлом у бік росії», — говорить комбриг.

За словами комбрига, армія рф воює максимальною кількістю танків, артилерії, перевищуючи наші спроможності в десятки разів.

«Від самого початку вони використовували все: і авіацію, і вертольоти, і танки, і «Буратіно», як його називають, і артилерію усіх видів. Але ми вистояли. Навчилися захищатися від будь-яких ударів. Зараз максимально використовуються усі види боїв – маневровна оборона, наступальні дії, рейдові дії. І для їх ефективного проведення необхідно якомога більше зброї. Ми успішно й професійно користуємося протитанковими засобами NLAW та Javelin, ПЗРК Stinger та Piorun, наданими нам міжнародними союзниками. Але всього треба більше. Ця зброя має бути у всіх підрозділах у максимальній кількості. Крім того, нам потрібні танки та артилерія великої дальності ураження. І чим більше боєприпасів, тим краще», – наголошує командир.

Після Перемоги, зізнається Павло Федосенко, він хотів би пройти з бригадою парадним маршем від Харкова до Чугуєва.

«Зайти до бригади, до свого дому. Покласти квіти на могили хлопців, які загинули. Хотів би вклонитися усім матерям, подякувати за те, що виховали синів і доньок, які, не задумуючись, йшли у бій, захищали Батьківщину. Це найголовніше. А потім можна відбудовувати й вдосконалювати нашу країну. Україна має бути вільною. Наші діти, онуки мають жити у незалежній державі – за це ми та б’ємося, заради цього мої хлопці поклали свої життя», – говорить він.

Є у комбрига і маленька особиста мрія. На перший погляд, дуже проста, але водночас така складна для утілення під час війни.

«Я хочу нарешті розпакувати намет і човен, які мені подарували на День народження два роки тому. Взяти вудки. І разом з синами й донькою, яких не бачив вже пів року, поїхати відпочити туди, де мене ніхто не знайде. Вимкнути телефон, розпалити багаття, зварити юшку і просто відпочити з родиною», – посміхається командир.

«Онукам про цю війну розкажу так: «Це була боротьба вільного народу України за власну свободу та проти російського нацизму», – говорить Герой України, командир 92-ї окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка Павло Федосенко.