Жива Ватра

«ЖИВА ВАТРА» (The Living Fire) Україна, 2014, 77’ — чотирьохрічне кіноспостереження за життям вівчарів трьох поколінь в українських Карпатах на фоні сучасних змін.

Режисер — Остап Костюк Оператори — Олександр Поздняков, Микита Кузьменко Режисер монтажу — Петро Цимбал Звукорежисери — Андрій Борисенко, Артем Мостовий
Композитор — Алла Загайкевич
Виконавчі продюсери — Геннадій Кофман, Ольга Бесхмельниціна
Генеральний продюсер — Данил Вулицький

За підтримки Державного агентства України з питань кіно

«Жива ватра» — вогонь добутий тертям дерева, що не згасав впродовж 4-х місячного полонинського сезону і служив оберегом гірського вівчарства. Давній обряд запалювання «живої ватри» здійснювався на Гуцульщині до середини ХХ сторіччя.

«Це фільм про людське покликання. Про щоденну працю, без вихідних і права на слабкість. Про гармонійний світ, який ми втратили, прагнучи комфорту, і дитинство, яке ми залишаємо, начепивши на себе ролі дорослих…», — описує тему фільму режисер Остап Костюк. Остап більш як 10 років досліджував гуцульську культуру і «Жива Ватра» стала певним підсумком дослідження та його дебютною стрічкою. Знімальна група протягом 4-х років вела кіноспостереження за героями фільму.
Про фільм

Жива ватра — мистецький документальний фільм про життя вівчарів українських Карпат та долю традиційного ремесла на фоні сучасних змін. Про щоденну працю, без вихідних і права на слабкість. Про гармонійний світ, який ми втратили, прагнучи комфорту, і дитинство, яке ми залишаємо, начепивши на себе ролі дорослих.
Історія

Короткий синопсис

В Українських Карпатах живуть троє чоловіків різних поколінь: 82 річний Іван одиноко проводить старість, недавно поховавши дружину він і сам готується до похорону. В той час коли 10 річний Іванко починає життя з чистого листка в школі-інтернат у райцентрі, а 39 річний Василь керує тваринним господарством і вигодовує молодняк овець. Та прийде весна і всі троє піднімуться в гори услід за вівчарським покликанням, яке все важче продовжувати в сучасному світі.

Розширений синопсис

Події фільму розгортаються в Українських Карпатах. Щороку гуцульські вівчарі на чотири місяці покидають село та виганяють отари на гірські пасовища. Так було, але… Ми є свідками глобальних змін у світі, які відбиваються не на користь традиційним заняттям. Старі вівчарі відходять, полонини пустують. Залишаються одиниці, вірні своєму покликанню.

У фільмі переплетені три чоловічі долі — історії трьох поколінь: 82-х річний Іван Бесащук все життя займався вівчарством. Він виростав у світі, де люди змалку вчаться розуміти тварин, знають, що таке відповідальність та важка праця. Він передає нам останню і найціннішу річ – оповідь свого життя. Впродовж сорока років він щоліта покидав сім'ю і піднімався в гори. Три роки тому він поховав дружину і зараз одиноко проводить старість. Переглядаючи старі фотографії, він мріє ще раз потрапити на гірські пасовища і все більше занурюється у дитинство. З його спогадів постає перед нами 9-ти річний хлопчик Іван Михайлюк, що вже в наш час стає на стежку старовинного ремесла. Іванко вчиться в школі-інтернат в райцентрі. Цього літа він пожене тисячну отару за 150 км на гірське пасовище. На літніх канікулах Іванко буде працювати без вихідних в суворих погодних умовах. Чи пройде він посвяту у заняття своїх предків? 39-ти річний Василь Тонюк — хресний батько Іванка. Він керує полониною Радул, що залишилася єдиною з 78 полонин району, де займаються вівчарством. На його плечі лягає вся відповідальність за випасання, доїння та безпеку тисячі овець, забезпечення команди пастухів, вироблення та продаж сиру. В наш час прожити вівчарством стає все важче, а молодь шукає легшого заробітку. Чи вистоїть людина праці під тиском економічних негараздів в щоденній боротьбі за власний спосіб життя?

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Раздел Афиша Харькова представляет вашему вниманию Жива Ватра, смотрите также:

ТОП-100 материалов за 2018 год

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: