«Без молоді, без цих відчайдушних хлопців, навряд чи б ми витягнули все це»: нацгвардієць розповів, як відбивали Харків у перші дні вторгнення (відео)

Штурм Харкова у перші дні російського вторгнення відбили молоді солдати строкової служби й контрактники, без яких місто могло бути окупованим. Про це розповів «Док» — колишній танкіст і боєць Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», який нині воює у лавах Нацгвардії на території Харківської області.

“Я на цій війні майже з самого початку — 17 окрема танкова бригада, добровольчий український корпус “Правий сектор”. Воював на Пісках, в Авдіївці (у першій окремій штурмовій роті “Вовки Да Вінчі”, наша база була в Авдіївці), був у Луганщині фактично від Старобільська до Стаханова у складі 17-ої окремої танкової бригади у 2015-2016 роках. А в ДУК ПС крайня ротація у мене була в жовтні минулого року”, — говорить нацгвардієць “Док”.

Гаряча фаза повномасштабного вторгнення жодною несподіванкою для “Дока” не стала. Як і більшість його побратимів, 24 лютого він прийшов до військкомату, щоб потрапив до бойових підрозділів, які відбивали навалу російських орд.

Саме завдяки таким людям Харків вистояв, незалежно від структур, у складі яких вони воювали. А от фактор строковиків на цій війні шокував “Дока” — реальність заперечила сформовані у суспільстві стійкі стереотипи.

“Вразило, як сильно допомагали на той момент солдати строкової служби, тому що ветерани — ветеранами, але без молоді, без цих натхнених, відчайдушних хлопців, навряд чи ми “витягли” би це все. Ні, це вже не 20-річні хлопчики, а дійсно воїни-чоловіки, з якими я маю честь перебувати в цьому підрозділі. Коли ми — ветерани — тільки прийшли отримати зброю, фактично десь з 16-ої години, в цей час солдати строкової служби та контрактники вже тримали оборону й приймали по Харкову перші бої. Ми всюди діємо разом, і з 24-го на 25-те, коли ми виходили в район Харківського іподрому відсікати спробу висадити в центрі міста російський десант, і під час штурму Ц*** і зараз, коли тримаємо С*** [назви населених пунктів приховано з міркувань безпеки]”, — розповідає “Док”.

Амплуа медика, вміння евакуювати та рятувати життя, корінний харків’янин, а також столяр у мирному житті, набував поступово. Каже: практики за час війни було вдосталь.

“У мене багато військово-облікових спеціальностей, але я працюю як медик. Завдяки своєму досвіду, я перекриваю цю позицію, допомагаю своїм побратимам, не тільки як бойовий медик евакуюючи людей з поля бою, але і в повсякденному житті, займаюсь здоров’ям особового складу. Але у нашому підрозділі є основна “двійка” евакуаційного екіпажу. Це — “Святий” і “Жнець” — наші легенди, люди, які дійсно витягають з-під вогню поранених на легковику. Коли ми по-важкому працювали, я був в десанті й моя машина підірвалась на каскаді, а вони витягували. Десант зміг висадитися і пішов вперед, я залишився з двома важкими контуженими — механіком-водієм і навідником. Нас тоді хлопці врятували, вони в той район, у якому був штурм, під обстрілом 120-х мінометів заїхали на авто, і ми змогли відтягнути двох контужених, і вони ще й мене евакуювали”, — ділиться гвардієць.

Дуже болючим для “Дока” є питання людей, які стали заручниками окупантів, і сьогодні намагаються пристосуватися до нових реалій та вижити.

“Ніхто й не очікував, що вони всі вийдуть і будуть робити збройний спротив окупантам, тим більше залишилися здебільшого люди похилого віку, хворі, жінки з дітьми, більшість чоловіків звідти або виїхали, або намагалися вивезти свої сім’ї. Багато вже загинули. У Куп’янську і прилеглих селищах зараз намагаються [представники російської окупаційної адміністрації] роздавати російські паспорти, оскільки вони планують частину Харківської області, яку загарбали, долучити до процесів псевдореферендумів. Врешті, всі ті чоловіки, і деякі жінки, хто отримають російські паспорти, вони так чи інакше будуть мобілізовані до окупаційних військ. Ними, як “гарматним м’ясом” закриють величезні втрати особового складу”, — пояснює “Док”.

За прикладами довго ходити не потрібно. Такий воєнний злочин, як примусова мобілізація на окупованих територіях — відбувається постійно.

“Якщо хочете подивитися як держава дбає про своїх військових – подивіться, як вони спорядженні. Так, доводиться робити висновки з короткотривалих вогневих контактів. Проте лінійна піхота, і росіяни, і особливо “ЛДНР”, виглядають дуже убого. Вдягнені вони просто жахливо, як медика, мене шокувало те, що в їхніх аптечках досі джгут Есмарха та один індивідуальний перев’язувальний пакет 196**-“затертого” року. Це — одноразове “м’ясо”! Ніхто не планує, що “ванюшка” буде воювати певний термін. Але вони свідомо зробили свій вибір і нарікати з цього приводу я не бачу сенсу”, — підкреслює “Док”. Водночас він закликає не впадати в інші крайнощі — недооцінку противника. — Багато експертів поширюють думку, що росіяни поклали всю свою “спецуру” за перші два місяці війни. Я з цим категорично не згоден. Вони почали більш розумно і вдумливо використовувати десант і розвідку. На вкрадені у свого населення гроші вони закупили їм закордоном якісну форму, екіп, екшн-камери, шоломи та броню”.

“Док” переконаний, що Україна обов’язково вистоїть. Міф непереможної росії не раз виявлявся гнилим відром з історичними помиями. Аргументів безліч — всі війни ХХ століття з Фінляндією, “Диво на Віслі”, Афганістан, перша Чеченська війна і десятки інших конфліктів та інцидентів.

Всі народи, які проявляли хоч якусь воєнну впертість, змушували росіян відступити, особливо у періоди їхнього ізоляціонізму, як зараз: “Ми переможемо в першу чергу завдяки терпінню. В українців це — і своєрідна вада, що ми довго терпимо, але й перевага, бо якщо вибухаємо, то змітаємо все як стихія, стаємо дуже впертими та відчайдушними. Ми змогли протриматися весь цей час. Я думаю, що росіяни згаяли своє вікно можливостей”.