Сьогодні трансформації стають дедалі помітнішими: право бути собою поступово виходить із тісної приватної сфери у широкий суспільний простір. У цій статті MyKharkov.info проаналізує, як гартувався голос харківської квір-спільноти та які події стали визначальними у її діяльності.

ЛГБТК+ в Україні: суспільні настрої та правові виклики

Після здобуття Україною незалежності у 1991 році гомосексуальність було декриміналізовано. Це стало фундаментом для впровадження європейських стандартів у сфері прав людини, проте законодавчі зміни не змогли миттєво трансформувати суспільну свідомість. Протягом десятиліть ставлення до представників спільноти залишалося переважно настороженим або відчуженим.

Ситуація почала докорінно змінюватися лише в останні роки. Згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), станом на 2024 рік 70,4% українців були переконані, що ЛГБТ-люди повинні мати рівні права з усіма іншими громадянами. Такий показник свідчить про зсув, адже десять років тому рівень підтримки був удвічі нижчим.

Водночас однозначно позитивне ставлення наразі демонструють 14,1% опитаних, тоді як значна частина респондентів обирає нейтральну позицію. Близько 28,7% українців підтримують запровадження інституту цивільних партнерств для одностатевих пар, а ще чверть населення не має до цього заперечень.

Попри зростання толерантності, проблема дискримінації не зникла. За звітами правозахисного центру «Наш світ», лише за перші дев’ять місяців минулого, 2025 року, було задокументовано 44 випадки порушень прав ЛГБТК+, зокрема напади на активістів та спроби зриву публічних заходів.

Важливим правовим прецедентом став червень 2025 року, коли Деснянський районний суд Києва офіційно визнав факт спільного проживання однією сім’єю дипломата Зоряна Кіся та його партнера Тимура Левчука. Суд вперше встановив фактичні шлюбні відносини між двома чоловіками, не порушуючи чинних норм сімейного кодексу.

Тимур Левчук та Зорян Кісь

А вже в березні 2026 року Індустріальний районний суд міста почав розгляд другої в Україні справу такого типу. Військовослужбовець Національної гвардії Дмитро Лясковецький подав заяву про встановлення факту шлюбних відносин зі своїм партнером Євгенієм Донцем, з яким він проживає разом уже понад десять місяців.

Євгеній Донц та Дмитро Лясковецький

Пара надала докази спільного побуту та взаємного піклування. Дмитро наголошує: зараз його партнер юридично безправний — він не має доступу до реанімації чи соціальних гарантій у разі поранення або загибелі військового.

Оголошення рішення у цій харківській справі очікується 20 березня. Правозахисники впевнені: це стане ще одним вагомим кроком до офіційного визнання реальних сімейних союзів у країні.

Читайте також: Від свята весни до дня боротьби: як змінювалося 8 Березня в Україні після 1991 року

ЛГБТК+ рух у Харкові: від організацій до масштабних подій

Харків утримує позиції одного з лідерів ЛГБТК+ активізму в Україні. Тут сформувалося відкрите середовище, де правозахисні ініціативи об’єднуються задля створення безпечного простору для всіх, незалежно від ідентичності чи орієнтації.

У місті функціонують організації, що забезпечують юридичний супровід, психологічну допомогу та проводять просвітницьку роботу. Флагманом цього руху є громадська організація «ХЖО Сфера» (Sphere). Вона опікується правами людини, організовує культурні проєкти та координує найбільшу тематичну подію регіону — «ХарківПрайд» (KharkivPride).

Проте активність спільноти часто наштовхується на опір радикальних чи консервативних груп, що періодично призводить до публічних конфліктів.

KharkivPride: механіка та символізм

KharkivPride — це не просто марш рівності, а комплексний правозахисний проєкт: від освітніх лекцій та кінопоказів до дискусійних панелей. Перша така акція відбулася 15 вересня 2019 року, зібравши близько 2 тисяч учасників. Тоді подія стала другою за масштабом в Україні, хоча й супроводжувалася сутичками між поліцією та противниками заходу.

З того часу формат «ХарківПрайду» постійно адаптувався. У 2020 році через пандемію активісти перейшли в онлайн та обмежені офлайн-формати, зберігши головне — відчуття солідарності та видимості.

На відміну від західних аналогів, ХарківПрайд не має великих корпоративних спонсорів. Фінансова підтримка та координація здійснюється ГО «Сфера» за сприяння міжнародних фондів та партнерів, серед яких:

• Outright International та MADRE;
• EPOA (European Pride Organisers Association);
• ActionAid UK та Ukrainian Women’s Fund;
• Посольства США та Німеччини в Україні;
• Razom for Ukraine та We Support LGBTQ Ukraine Fund.

Ці ресурси дозволили, зокрема, придбати приміщення для PrideHub — постійного майданчика для зустрічей та безпечного розвитку спільноти.

Війна та нові формати активізму

Повномасштабне вторгнення 2022 року стало для харківського активізму екзистенційним викликом. Постійні обстріли змусили організаторів бути винахідливими: з’явилися такі формати, як «Прайд у метро» (укриття як простір рівності) та AutoPride (автоколони містом для зменшення ризиків).

Попри прифронтовий статус міста, заходи не припиняються. У 2024 році програма включала благодійний PrideFest, хвилину мовчання за загиблими ЛГБТК+ військовими та марш під гаслом «Разом до рівності та перемоги!».

У 2025 році акцент змістився на великі благодійні збори для Сил оборони України та освітні марафони, підкреслюючи, що під час війни цінність людського життя та прав лише зростає.

Скандали та ідеологічні суперечки

У березні 2023 року міський голова Харкова Ігор Терехов запропонував перейменувати вулицю Плеханівської на честь загиблого командира добровольчого підрозділу «Фрайкор» та Героя України Георгія Тарасенка. Тарасенко загинув у березні 2022 року під час боїв у селі Мала Рогань, ставши першим добровольцем, якого посмертно відзначили найвищою державною нагородою з початку повномасштабного вторгнення.

Рішення міської влади викликало відкритий протест з боку співзасновниці «ХарківПрайду» Анни Шаригіної. Активістка висловила обурення самим фактом увічнення пам’яті Тарасенка в назві вулиці. Її позиція базувалася на тому, що до великої війни лідер «Фрайкору» був відомий як активний противник ЛГБТК-руху.

За словами Шаригіної, Тарасенко не лише публічно сповідував гомофобні погляди, а й нібито особисто організовував та брав участь у силових нападах на заходи спільноти (зокрема вона згадувала про чотири масштабні інциденти). Активістка наголошувала на необхідності прозорих критеріїв для топоніміки, ставлячи питання: чи може героїчна смерть на фронті нівелювати попередню діяльність людини, яку частина громади вважає злочинною на ґрунті ненависті.

Ця критика спровокувала миттєву й гостру реакцію у відповідь. Військові, ветерани та частина містян розцінили слова Шаригіної як неповагу до пам’яті полеглого воїна. Опоненти активістки зазначали, що Тарасенко віддав життя за свободу Харкова, захищаючи всіх його мешканців незалежно від їхньої орієнтації, і цей внесок є абсолютним пріоритетом у часи війни.

Коріння цього конфлікту сягає до воєнних років, коли Харків був ареною постійних зіткнень між правими організаціями та квір-активістами.

Читайте також: Як Харків гартував кіберспорт: від підвальних клубів до світових арен

Значення руху сьогодні

Сьогодні Харків перебуває на передовій не лише географічно, а й символічно. Проведення прайд-заходів під обстрілами — це маніфест відданості демократії. Для активістів та військових, що належать до спільноти, цей діалог став формою спротиву російській агресії, яка несе із собою тотальне безправ’я. Боротьба триває одночасно на двох фронтах: за незалежність країни та за право кожного бути почутим у цій країні.

Ольга Карпусь

Запись Простір (не)прийняття: ЛГБТК+ активізм у Харкові впервые появилась Мій Харків.