Харківський аеропорт збудований майже 90 років тому за типовим зразком і тому є братом-близнюком летовищ українського Львова та російського Челябинська. Свого часу аеропорт в Харкові оголошували кращим серед радянських.
Так це чи ні – розбираємося, вивчаючи історію важливого транспортного об’єкта міста та України.
Заснування
В мережі можна зустріти інформацію, мовляв, старий термінал аеропорту був зведений у неокласичному сталінському ампірі, що візуально споріднює його з такими спорудами, як, наприклад, Національний експоцентр України та ВДНГ.
А якщо бути ще більш точним, то й з усіма головними побудовами Урядового кварталу і навіть з Південним вокзалом Харкова.
Але що ж виходить – аж до середини XX століття у другому за величиною місті України не було аеропорту? Був. І, що цікаво, ще за десятиліття до його побудови звідси вже курсували літаки.
У 1923-му році було засновано акціонерне товариство «Укрвоздухпуть», а перший літак вилетів 25 травня 1924 року за маршрутом Харків-Полтава-Київ, а дещо згодом – і Харків-Кіровоград-Одеса. Тому історія саме харківського цивільного повітроплавання найдавніша в країні.
Лише через рік, з 1924-го вона розпочалася у Києві, на Жулянах. Це вкрай логічно, адже саме в той час наше місто було столицею радянської України.
Спочатку летовище з ґрунтовою злітно-посадковою смугою знаходилося на Сокольниках, де зараз розташований авіазавод, та іменувалося авіавокзал (або, як ще тоді казали, «повітряна станція») «Харків-Північний». Його перенесенню за 12 кілометрів від центру міста – на Основу, що й відбулося вже у 1926-му, посприяло два фактори.
Читайте также: Канатная дорога в Харькове: пять происшествий за последнее десятилетие
По-перше, ця сфера інфраструктури розвивалася, тому потроху розгорталося будування авіазаводу, власне – на Сокольниках. А по-друге, аеропорт ділив територію з іподромом.
19 травня 1926 року командир одного з літаків вже після зльоту виявив несправність та був змушений повернутися на базу, але на той момент стартували перегони. Пілотам довелося ціною власних життів відвернути борт, який падав, від місця масового скупчення людей, проте смертей уникнути не вдалося.
Трагедія засвідчила, що далі так продовжуватися не може.
Тож перший рейс з тепер вже міжнародного аеропорту, який в той час знаходився у процесі будівництва, відбувся у 1928 році в Тегеран, столицю Ірану. А вже через 4 роки, 6 грудня 1932 року нова двоповерхова будівля аеровокзалу була відкрита для відвідувачів.
При чому об’єкту присвоїли ім’я організатора Голодомору, що в той на Харківщині саме входив в активну фазу – Павла Постишева.
Станом на 1936 рік аеропорт здійснив понад 5,5 тисяч рейсів, переслав майже 300 тонн пошти та 1,5 тисяч тонн інших вантажів. І, ймовірно, через це ударне трудівництво тоді визнали кращим на радянській території.
Післявоєнний час
Перед Другою світовою війною стратегічно важливий об’єкт був вкотре модернізований та оснащений двома цементобетонними злітними смугами довжиною в кілометр кожна, цегельним та бетонним ангарами для стоянки літаків, складами, двома залізними ангарами для вантажів та радіомаяком.
Проте з початком воєнних дій аеропорт очікувано піддався бомбардуванню нацистських загарбників, настільки значному, що за підрахунками очевидців, на кожні 100 метрів території доводилося по 2-3 воронки від снарядів.
Ангари, сам вокзал були вщент зруйновані.
Після закінчення війни відбудовувати аеропорт не поспішали – відкриття монументальних будівель мали присвятити відповідно історичним подіям. Тому відбудовували все за типовим проєктом кількох московських архітекторів майже 10 років, а відкриття присвятили 300-й річниці від Переяславської ради у 1954 році.
Читайте также: Сильна слабка стать: п’ять фактів про домашнє насильство, від якого страждали історичні постаті минулого
З того часу центральний вхід аеровокзалу прикрашає восьмиколонний портик з високим парапетом складного обрису, а над будівлею здіймається башточка зі шпилем, увінчаним позолоченим вінком. Інтер’єри рясно оснащені ліпними архітектурними деталями та розписами.
Новобудова мала вкотре ознаменувати безсмертну дружбу двох «братніх» республік – «малої» та «великої».
За радянською статистикою, Харківський аеропорт весь час дуже плідно працював. Кожен рік крізь його двері проходило від 600 до 900 тисяч пасажирів, а у 1990 році – якщо вірити звітам функціонерів – то й усі 1,5 млн подорожувальників.
За цей час місто розросталося і вже впритул наблизилося до території летовища. Тому влада у 80-х роках серйозно замислюється над черговим перенесенням аеропорту, за 30 кілометрів від самого міста. Плани були амбітними, проте з початком перебудови стали фантомними.
Новий час
За незалежності, навіть в нелегкі 90-ті аеропорт не минали реконструкції та модифікації. У 1995 там відбувся ремонт будівлі з встановленням пункту прикордонно-митного контролю.
Реконструювали злітно-посадкову смугу – в результаті чого аеропорт зміг стати повноцінним міжнародним підприємством і був допущений до виконання польотів на літаках Іл-76.
У 2008-му весь комплекс орендує на 49 років інвестиційна компанія олігарха та власника футбольного клубу «Металіст» Олександра Ярославського. Починається апгрейд міста до проведення Євро-2012.
Уже у 2010 році відкрили новий термінал з пропускною здатністю 650 пасажирів на годину. Стара будівля нині перетворена на VIP-термінал. Ретро-стилістику при цьому обережно зберегли.
Читайте также: Викинги и Angry Birds: топ-7 компьютерных игр, разработанных в Харькове
У 2011 році капітально реконструйовано злітну смугу, а вже через 2 роки аеропорт встановив рекорд і прийняв на цій смузі найбільший у світі транспортний літак АН-124 «Руслан». Загальна маса повітряного корабля складала 400 тонн.
2012 – аеропорт оснащений двома телетрапами та новою диспетчерською вежею, з гідністю прийняв численних європейських гостей на футбольний чемпіонат. Лише за 10 днів у період проведення матчів з 8 до 18 червня міжнародний аеропорт «Харків» обслужив 750 злетів-посадок повітряних суден з 52,5 тис. пасажирами на борту.
Нова хвиля зацікавленості польотами з’явилася в українців відносно нещодавно – з входженням на наш ринок декількох лоукостерів та можливостями безвізу, а отже можна подорожувати Європою та країнами близького зарубіжжя набагато дешевше.
Нині подібний туризм може дозволити собі переважна більшість громадян – залишилося тільки дочекатися кінця пандемії, який неодмінно настане.
Тимофій Бінюков