Заміна водопровідних труб у квартирі буде актуальна для власників житла зі старого фонду або тих, кому не пощастило зіткнутися з неправильним монтажем, через що водопровід не може нормально функціонувати. Саме тому до цього процесу необхідно підійти з усією відповідальністю, щоб не переробляти роботу. Більш того, рекомендується одразу скористатись послугами сантехніків, щоб процес не переріс в додатковий список ремонтних робіт.
Заміна труб поділяється на кілька етапів: від розрахунку і вибору матеріалів, до фінального монтажу і перевірки. У нашій статті ми розповімо, як пройти всі стадії, які існують технічні та правові нюанси цього процесу, а також поговоримо про типові помилки і способи їх уникнути.
Трубопровід може вийти з ладу, навіть якщо він був спроектований і споруджений за всіма нормами, а також обслуговувався належним чином. Ба більше, водопровідні та каналізаційні мережі іноді неможливо відремонтувати без заміни значної частини їхніх компонентів. Ця проблема особливо актуальна для стояків, які споруджувалися в епоху масового будівництва житла і до цього періоду. У той час основними матеріалами для комунікацій слугували чавун і оцинкована сталь. У процесі експлуатації чавунні та сталеві вироби неминуче піддавалися впливу розчинених у воді агресивних компонентів, що викликають корозію. Це і було головною причиною появи протікання в трубах.
Але головний недолік металевих водопровідних комунікацій полягає в тому, що крім засмічень у них можуть утворюватися прориви. А це вже більш серйозна проблема, що тягне за собою затоплення приміщень проблемної квартири і квартир, розташованих нижче. Стояк гарячого водопостачання схильний до проривів більшою мірою, оскільки він зазнає, зокрема, температурного впливу. Тому проводити заміну водопроводу необхідно після закінчення терміну його експлуатації, а також у разі капітального ремонту будинку або квартири. Чинні будівельні норми регламентують міняти труби водопостачання і стояки приблизно раз на 25 років.
Якщо терміново замінити трубопровід неможливо, допускається експлуатувати його ще протягом 15 років. Однак експлуатація комунікацій, старших за 40 років, неприпустима в принципі, оскільки прорив може виникнути в будь-який момент. Масштабний квартирний ремонт теж є вагомою причиною для заміни водопроводу. Стояки, як правило, при цьому закладаються декоративними елементами і заставляються меблями. Якщо своєчасно не поміняти ці вузли, надалі доведеться руйнувати створений декор і заново робити ремонт.
Заміну стояка бажано виконувати починаючи з вхідної точки, поступово просуваючись до стелі. Часткове усунення засмічень і слідів корозії проблему не вирішить — вже незабаром можливий прорив. Міняти рекомендується всі ділянки водопроводу, навіть найбільш важкодоступні, адже саме в цих місцях труби зношуються найбільш інтенсивно. Незалежно від місця розміщення трубопроводу будь-яка заміна вимагає узгодження з експлуатуючою організацією, яка на період робіт відключить весь стояк.
Замість старих металевих труб має сенс монтувати нові, із сучасних матеріалів, що мають набагато триваліший термін експлуатації.
Щоб перевірити стан комунікацій, недостатньо лише оглянути їх і порівняти поточну ситуацію з проектними даними. Крім цього будуть потрібні опитування зацікавлених осіб (зокрема сусідів) про наявні проблеми з водопроводом, а також консультація з фахівцями обслуговуючої компанії. Письмові висновки, складені професіоналами, завжди містять відомості про відповідність обстеженої ділянки водопостачання вимогам СП 30.13330.2012 «Внутрішній водопровід і каналізація». Причому перевірці підлягають не тільки водопровідні комунікації з підключеною до них сантехнікою, а й лічильники води.
Міські мікрорайони або окремі житлові будинки можуть живитися не від центрального водопроводу, а від обсадної водозабірної свердловини. Це джерело водопостачання також потребує періодичних перевірок з боку фахівців.
У процесі контролю перевіряються такі параметри:
Для такої перевірки використовується спеціалізоване вимірювальне обладнання. Крім водопроводу особливу значимість для споживача мають проблеми з трубами опалення та роботою санвузла. Багато житлових будинків досі оснащені застарілими трубопроводами, змонтованими понад 25 років тому. За такий часовий проміжок будь-який метал втрачає частину своїх якостей. Труби покриваються відкладеннями, свищами, слідами корозії.
У разі виникнення цих проблем обов’язково потрібно проводити заміну водопровідних труб у квартирі або будинку, міняти каналізаційні комунікації та контур опалення. Вартість ремонту буде відрізнятися залежно від обсягу робіт.
Метал — найдорожчий і найнадійніший матеріал для виготовлення трубопроводів. На сьогодні в цьому виробництві використовуються мідь і нержавіючі сплави з включенням хрому (13 % і більше). Усі металеві вироби мають чудову міцність. Мідь лише ненабагато поступається за цим параметром сталевим сплавам. Крім того, метал здатний витримати будь-яку температуру, яка можлива при побутовій експлуатації трубопроводів. Якісно змонтовані металеві труби разом з тим мають і естетичну привабливість.
Прокладка трубопроводів з металу повинна здійснюватися виключно фахівцями, що володіють великим запасом навичок. Технологія монтажу вимагає застосування дорогого устаткування і значної теоретичної підготовки виконавців. Наприклад, будь-який професіонал зобов’язаний знати, що безпосереднє з’єднання мідного виробу зі сталевим неприпустиме, і мідний елемент потрібно монтувати далі по ходу водного потоку. Такі особливості обумовлені електрохімічними реакціями між різними металами, здатними спровокувати появу корозії на сталевих ділянках.
У процесі проектування розводки водопроводу рекомендується з’ясувати усереднені показники водного потоку, який надалі потече по трубі. Якщо хімічний склад виявиться несприятливим, корозією можуть бути уражені навіть інертні метали. Наприклад, незважаючи на відносну стійкість нержавійки до багатьох домішок, надлишок хлоридних сполук у воді негативно позначиться на виробах із цих сплавів. І навпаки, мідь відмінно переносить хлорування, проте занадто кисле і занадто лужне середовище може знизити термін служби трубопроводу практично вдвічі. Таку саму дію на мідний трубопровід чинить надмірно жорстка або надто м’яка вода.
Сюди відносять вироби, виготовлені з тришарового матеріалу, в якому два крайніх шари виконані з поліетилену, а проміжний — з алюмінію. Завдяки такому армуванню труби набувають високої гнучкості, за якої вони зберігають потрібну форму, а також вони мають низький коефіцієнт термічного розширення. Для монтажу металопластикового трубопроводу використовують компресійні фітинги та спеціальні прес-фітинги. Перші затягуються звичайним ріжковим ключем, тоді як для других потрібен обтискний прес.
Маркуються ці вироби залежно від включених до складу типів пластику:
Цей матеріал має підвищену міцність і стабільність, тому допускається виготовлення труб із нього без армувальних шарів. Крім комунікацій водопостачання, зшитий поліетилен часто використовують під час організації «теплої підлоги». Такі труби можна легко гнути руками. Навіть якщо виникає злам, його легко усувають завдяки наявності у матеріалу ефекту пам’яті — пошкоджену ділянку для цього достатньо нагріти. Разом з тим, зшитий поліетилен чутливий до денного світла, від якого потрібен додатковий захист. Також поверхня матеріалу сприятлива для розвитку і розмноження рослинної органіки. Для монтажу використовуються компресійні, насувні фітинги та прес-фітинги. Маркування виробу має вигляд «РЕХ-а (b, с)», де малими літерами позначається методика зшивання (зміцнення) молекулярної структури.
З пропілену виготовляється великий асортимент виробів, які об’єднує висока жорсткість матеріалу. З цієї причини для повороту труби з малим радіусом необхідно використовувати відповідні поворотні фітинги. Монтаж здійснюється за допомогою дифузного зварювання. Маркування на першому місці завжди містить буквосполучення «РР», після якого йдуть літери, що позначають особливості матеріалу. Так, напис «PPR» означає, що труба армована алюмінієм (тобто, вона металопластикова) і придатна для холодного і гарячого водопостачання. А літерами «РРН» маркується гомополімерний трубопровід, призначений тільки для холодної води.
З’явившись на вітчизняному ринку, ПВХ одразу набув великої популярності при встановленні та заміні водопровідних труб у квартирі. Однак цей матеріал хоча і має підвищену міцність, але різко втрачає свої якості при температурах вище 65 градусів Цельсія. Настільки популярними труби з ПВХ стали через простоту монтажу. Такі комунікації кріпляться на звичайні клейові з’єднання. Маркуються полівінілхлоридні труби буквами «ПВХ» («PVC») і «НПВХ».
Полібутен (полібутилен) з’явився на ринку пластикових комунікацій пізніше аналогічних матеріалів. Маючи більш високі показники, полібутенові вироби сьогодні вже починають витісняти інші типи. Серед таких характеристик варто відзначити відносно малі коефіцієнти теплопровідності та термічного розширення, високу пластичність. У процесі монтажу трубопроводів використовують компресійні та самозатискні фітинги, прес-фітинги, дифузне зварювання. Маркування виробів з полібутилену складається з букв «РВ».
Від стояка (центрального трубопроводу) до споживача вода надходить через водопровідну розводку, яка буває трьох типів: колекторна, послідовна (з трійниками), розеткова.
У багатоквартирних житлових будинках монтуються тільки 2 типи:
Спосіб із прохідними розетками оптимальніший для зовнішніх швидкороз’ємних підключень. Прикладом таких випадків можна назвати поливальні системи. Тому найчастіше розеткові розводки використовують у приватних будинках або під час групового підключення невеликої кількості квартир.
Це ідеальний варіант розводки для квартири великої площі з єдиним стояком і досить далеко рознесеними точками водозабору. За таких умов ця схема показує найоптимальніші показники напору і витрати води для кожного під’єднаного до водопроводу сантехнічного пристрою. Кожен прилад приєднується до власної відокремленої гілки, яка є відгалуженням від загального колектора.
Однаковий напір води для всіх споживачів забезпечується завдяки рівномірному розподілу рідини на шляху її проходження. Іншою перевагою такої схеми можна назвати групування всіх керуючих елементів і вузлів автоматики в одному блоці та мінімальну кількість трійникових з’єднань на гілках.
До серйозного недоліку колекторної розводки слід віднести підвищену матеріаломісткість. Зосереджені в одному місці відгалуження мають вельми непрезентабельний вигляд, тому таку схему обирають зазвичай перед запланованим капітальним ремонтом. У цьому разі весь колектор закривається декоративними коробами, фальшстінами або монолітними стяжками всередині підлоги.
За старих часів це був єдиний можливий варіант водопровідної розводки, зараз він також використовується відносно широко. Схема така: є дві окремі труби для ГВП і ХВП, у кожну з яких у міру необхідності здійснюється врізка відвідних трійників. Іншими словами, здійснюється послідовне підключення сантехнічних пристроїв по всій довжині гілок.
Трійникова схема розводки стала популярною через простий і швидкий монтаж, а також завдяки мінімальному обсягу необхідних матеріалів. Цей варіант оптимальний не тільки під час заміни водопровідних труб у квартирі в рамках капітального ремонту, а й у випадках термінового оновлення аварійно небезпечних ділянок комунікацій. Дві прокладені гілки матимуть акуратний зовнішній вигляд, що дає змогу укладати їх відкритим способом без порушення наявного оздоблення.
Головний недолік такої схеми пов’язаний з її послідовним характером роботи. Це означає, що споживач, під’єднаний ближче за інших до точки входу, матиме найбільший напір. Якщо пустити воду одночасно до всіх споживачів, найвіддаленіші з них отримають відповідно менший об’єм води за той самий час порівняно з розташованими ближче сантехнічними пристроями. Цю проблему можна вирішити двома способами: зменшувати внутрішній діаметр труби в міру віддалення від точки підключення або замкнути всю лінію на саму себе.
Про підбір оптимального діаметра йтиметься нижче. Тут зазначимо лише необхідність врахування довжини гілки, даних щодо максимальної витрати води для кожного споживача і деяких інших чинників. Це інженерне завдання вирішується або шляхом ретельного розрахунку параметрів, або на основі напрацьованих за довгий час практичних навичок виконавця. Підібравши діаметр труби «на око», ви ризикуєте не згладити тиск у системі, а досягти протилежного ефекту.
Перш ніж купувати водопровідні труби, необхідно визначитися з їхнім приблизним діаметром. У процесі підбору оптимального варіанту варто керуватися принципом «що вужча труба, то вона дешевша». Однак занадто малий діаметр викличе проблеми: зросте турбулентність потоку, пропускна здатність труби погіршиться. У результаті вода буде капати з крана, а не йти суцільним струменем.
Виконати максимально точний розрахунок для оптимального вибору діаметра під силу лише фахівцям. Однак в умовах міської квартири приблизно розрахувати параметри трубопроводу для досягнення нормального напору можна і самому.
Будуть потрібні певні вихідні дані:
Керуючись цими параметрами, розрахуємо оптимальний напір на вході. Разом з цим необхідно з’ясувати достатність тиску для віддаленої точки підключення в разі послідовної врізки звичайними трубами. Якщо натиск недостатній, доведеться використовувати ширші в діаметрі і, відповідно, дорожчі вироби. Вимірювання тиску в нижній частині стояка (у підвальному приміщенні) проводимо манометром. Потім з кожним поверхом віднімаємо по 0,6 атм.
Покажемо розрахунок на наочному прикладі. Є квартира на другому поверсі дев’ятиповерхового житлового будинку. Водопровідні комунікації містять 11 одиниць арматури, серед яких 5 трійникових з’єднань, 6 косинців і 1 вентиль. Враховуючи, що поточний тиск у системі будинку задовільний для верхніх поверхів, на другому поверсі він становитиме щонайменше 4 атм. Сумарні втрати напору, що виникають у квартирі на всі 11 одиниць арматури, дорівнюють 1,65 атм. Врахуємо також саму водопровідну трубу від входу стояка до найвіддаленішої точки підключення на кухні. За довжини цього водопроводу 6,5 м втрати в ньому становитимуть 0,325 атм. Додамо до цього втрати у відбірно-обліковому вузлі (0,25 атм.) і в сумі матимемо: 0,325+1,65+0,25=2,225 атм. Це дуже велике значення. Отже, озброюємося манометром і перевіряємо тиск у системі. Далі нам знадобиться відрізок труби діаметром 20-25 мм. Розводку бажано робити паралельно від гребінки, інакше влітку ми відчуємо гостру нестачу води.
На показаному прикладі видно, важливе значення має спрямлення ділянок. Бажано при цьому уникати подовження труб і захаращення їх арматурою.
Вибравши відповідний варіант, приступаємо до монтажних робіт. Насамперед потрібно демонтувати стару водопровідну систему у квартирі, включно з відсікаючими кранами. Їх також рекомендується поміняти. Заміну кранів бажано довірити професійному сантехніку, у якого є можливість перекрити водопостачання у всьому стояку. Потім слід визначити розташування нових труб. Можна розмістити їх за старою схемою або спроектувати новий варіант розводки. Безпосередньо монтаж комунікацій проводимо за такою схемою.
Насамперед відразу після входу стояка монтуємо фільтрувальні елементи як для грубого, так і для тонкого очищення води. Виконуючи роботу самостійно і без кваліфікованої допомоги, враховуйте, що знімний бак фільтра повинен розташовуватися знизу, інакше працювати належним чином фільтр не буде. Монтаж здійснюється різьбовими з’єднаннями з намотуванням лляної нитки на різьбу для запобігання протікання.
При виборі фільтра не варто на слово вірити продавцям, які пропонують імпортні вироби для тонкої фільтрації. Абсолютно будь-який подібний фільтр забезпечений дрібнопористою сіткою з нержавіючого сплаву і сміттєвого відстійника. Переплата за відомий бренд буде в цьому випадку необґрунтованою.
Встановивши фільтри, далі монтуємо лічильники і зворотні клапани. Контрольні вимірювальні прилади слід ставити в такому положенні, щоб наявна на них стрілка збігалася з напрямком потоку. При цьому враховуємо, що вихід холодної води має бути праворуч від лічильника.
До вихідного кінця підключаємо пластикову трубу через спеціальний фітинг. Усі подальші операції стосуватимуться монтажу трійників і перехідників, а також організації розводки системи до всіх споживачів у квартирі.
Пластикові труби не схильні до корозії, а протікати вони можуть лише в місцях з’єднань. Це дає нам можливість вмонтувати водопровід прямо в стіну. Хоча монтажні роботи помітно ускладнюються, є сенс використовувати і таку схему. Насамперед на стіні розмічається майбутнє положення труб. За виконаною розміткою штробиться канал такої ширини, щоб, окрім самої труби, в ньому розмістився утеплювач (мерилон), який є необхідним у цьому випадку. Таке утеплення потрібне не для запобігання замерзанню, як може здатися. Річ у тім, що пластик має коефіцієнт лінійного розширення. Тобто, в певних умовах довжина і діаметр пластикової труби можуть збільшуватися. Просте закладення в стіну такого виробу призведе до пошкодження оздоблення, а утеплювач забезпечить захист від цього. Усі з’єднання виконуються, як було описано вище. Змонтований у каналі водопровід потім закладається цементним розчином.
Водопровідним стояком називають вертикальну трубу, що проходить через усі поверхи, у нижній точці забезпечену запірним вентилем. Це елемент загальнобудинкової інфраструктури, тому обслуговується він (зокрема, змінюється) житлово-експлуатаційною організацією будинку. Власники й орендарі житла при цьому додатково не платять за заміну. Якщо виникає така необхідність, квартировласник подає заяву на ім’я керівника керівної компанії або голови ТСЖ з описом проблеми, що виникла. Загальнобудинкове майно ремонтується коштом мешканців лише в тому випадку, коли житловий будинок не є власністю ЖЕУ. Таким майном вважаються також ділянки комунікацій між стояком і першим запірним вентилем (за його відсутності — першим змішувачем).
Напір води в стояку контролюється кранами, які також підлягають заміні разом із водопроводом.
Власник житла платить за заміну стояка також у разі капітального ремонту в його квартирі, під час якого планується приховане прокладання труб або перенесення всього стояка на інше місце. Усе, що знаходиться після запірного вентиля, квартировласник змінює за свої гроші.
Але будь-які роботи з перепланування, що зачіпають загальнобудинкове майно, повинні узгоджуватися з керуючою компанією або ТСЖ. Починати ремонт із залученням фахівців-сантехніків можна тільки за наявності документа, що дозволяє проводити відповідні операції.
У місці підключення квартирної розводки до стояка монтується трійник 32/20/32, оброблений на кінці рідким милом для простішого встановлення. Усі з’єднувані елементи потім припаюють один до одного. Якщо планується монтаж рушникосушки у ванній, необхідно передбачити ще 2 трійники. При цьому найкращим є саме пайка, а не муфтове з’єднання.
Після встановлення запірного крана перевіряють систему на наявність протікань. За відсутності таких уся конструкція в зібраному вигляді кріпиться до стіни на кліпси, положення яких необхідно заздалегідь відзначити на стіні. Елементи кріплення слід розміщувати через кожні 100-150 см.
Заповнювати систему водою можна як мінімум через годину після того, як виконано останнє з’єднання. Щоб забезпечити необхідні вологонепроникність і звукоізоляцію, отвори в перекриттях, через які проходять труби, бетонуються по всій товщині перекриттів. Виконувати цю та інші процедури оздоблення можна лише після проведення випробувань конструкцій.
Велика частина проблем виникає внаслідок неправильного монтажу водопровідної системи:
Під час проведення робіт поблизу лічильників, розподільних коробок, ламп освітлення та інших стаціонарних електроприладів слід бути гранично обережним. Протікання з потраплянням води на оголені ділянки проводів мають бути виключені.
Самостійна заміна водопровідних труб у квартирі рекомендована лише людям, які мають досвід виконання подібних робіт. Без відповідних навичок домогтися прийнятної якості буде складно. Неякісна робота в результаті може загрожувати затопленням не тільки власної квартири, а й житла сусідів знизу, а отже, призвести до значних витрат на ремонт квартир і повторний монтаж водопровідної системи.
Не забудьте підписатися на 
в Телеграмі 
, щоб мати можливість читати нові пости!
